Проблеми формування правописної компетентності учнів 5-7 класів на уроках української мови та шляхи їх розв’язання. Частина 02
2012-Вер-25, 14.57.31
Закінчення. Початок див. у частині 01.
В ідеалі школа повинна сформувати в учнів абсолютну правописну грамотність.
Проте школярі вивчають не всі правила, а тільки їх частину. Практика засвідчує,
що навіть на цьому обмеженому рівні неможливо досягти абсолютної правописної
грамотності у визначених програмою межах.
Тому реальніше ставити вужче завдання– сформувати в учнів відносну правописну
грамотність, тобто вміння грамотно писати слова тільки з вивченими видами
орфограм і правильно ставити розділові знаки в простих і складних реченнях у
межах засвоєного матеріалу. Природно, що рівні сформованості правописної
компетентності будуть неоднаковими у різних учнів. Рівні відносної правописної
грамотності подано в Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів 5-11
класів загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання.
Основна мста роботи з орфографії та пунктуації в школі – сформувати в учнів
відносну правописну грамотність, що ґрунтується на засвоєнні й застосуванні
знань про правописні норми.
Реалізуючи цю мету, методика навчання правопису виходить із необхідності
врахування:
1) поняттєвого апарату і принципів сучасного
правопису;
2) особливостей української мови, якими
визначається або на яких ґрунтується конкретне орфографічне (пунктуаційне)
правило;
3) психофізіологічної природи процесів письма та
їх відношення до процесу мовлення;
4) вікової психології;
5) особливостей учнівського мовлення;
6) впливу мовного середовища та ін. Правописна
компетентність передбачає засвоєння
й застосування орфографічних та пунктуаційних норм і сформованість на їх
основі таких основних умінь:
1) знаходити орфограми, відрізняти їх від
неорфограм; знаходити пунктограми в простому і складному реченнях (у межах
вивченого матеріалу);
2) розпізнавати орфограми і пунктограми з-поміж
інших; розрізняти їх види;
3) з’ясовувати вживання орфограм і пунктограм;
4) застосовувати орфографічні та пунктуаційні правила;
5) правильно писати слова з вивченими
орфограмами; правильно ставити розділові знаки в простому і складному реченнях
(у межах вивченого матеріалу);
6) знаходити і виправляти орфографічні та
пунктуаційні помилки на вивчені правила.
Навчання правопису ґрунтується на основоположних дидактичних і методичних
принципах науковості, системності, усвідомленості, доступності, наступності й
перспективності, врахування внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків та
ін.
Ефективність формування правописної компетентності учнів 5-7 класів підвищиться за умов:
– вивчення українського правопису на основі
врахування його закономірностей;
– взаємозв’язку
навчання орфографії та пунктуації з різними рівнями й аспектами мови;
– оптимального поєднання методів, прийомів,
засобів та організаційних форм навчання;
– створення системи завдань і вправ,
спрямованої на поетапне формування стійких правописних умінь і навичок.
Робота з орфографії в загальноосвітній школі здійснюється поетапно:
I етап– 1-4 класи;
II етап–
5-7 класи; ІІІ етап–
8-9 класи; IV етап– 10-11 класи.
Для кожного етапу визначені свій зміст навчання орфографії і специфічна
методика.
На першому етапі навчання орфографії
(1-4 класи) в молодших
школярів формуються такі основні вміння:
1) списувати без помилок;
2) писати слова відповідно до їх вимови;
3) відрізняти орфограму від неорфограми
(практично, без уживання терміна);
4) знаходити в словах орфограму (в межах
вивченого матеріалу);
5) правильно писати широковживані слова з
орфограмами, що вивчаються в початковій школі.
На другому етапі (5-7 класи) здійснюється системна робота з орфографії:
передбачається засвоєння ключових орфографічних понять і правил, формуються
основні орфографічні вміння і навички.
На третьому етапі (8-9 класи) відбувається закріплення і вдосконалення
орфографічних умінь і навичок у зв’язку з вивченням синтаксису і пунктуації.
На останньому, четвертому
етапі (10-11 класи) знання, вміння і навички з орфографії шліфуються в
контексті опанування культури мови і стилістики, узагальнення й систематизації
вивченого за курс основної і старшої школи.
Термін пунктуація походить від пізньолатинського слова punctuatioі латинського punctum– крапка. За
визначенням науковців, пунктуація– це: 1) сукупність правил
уживання розділових знаків; 2) процес постановки
розділових знаків; 3) розділові знаки.
Основне призначення пунктуації методисти і науковці вбачають у членуванні
мовлення на смислові частини, що мають значення для висловлення думки під час
письма і сприймання написаного.
Особлива роль пунктуації полягає в тому, що з її допомогою висловлюють ті
смислові відношення й відтінки думки, які неможливо передати лексичними,
синтаксичними та іншими засобами мови навіть попри їх істотний вплив на
розуміння писемного мовлення.
Засвоєння пунктуації, яка вивчається у зв’язку з синтаксисом,
розпочинається у початковій школі (І етап), продовжується в 5 класі в процесі
повторення на початку року і при вивченні пропедевтичного курсу синтаксису і
пунктуації (II етап), триває під час опрацювання окремих частин мови (іменника –
звертання, дієприкметника і дієприслівника – відповідні звороти тощо) (III
етап). Найбільш системно пунктуація вивчається в курсі синтаксису у 8-9 класах (IV етап). У старшій школі правописні вміння
вдосконалюються на основі узагальнення й систематизації здобутих знань, у
процесі роботи над культурою мови і стилістикою (V етап).
= с. 8 =
Оскільки дане дослідження обмежується
5-7 класами, проблема
формування пунктуаційної грамотності учнів розглядатиметься на матеріалі
другого етапу.
Під час опрацювання цього навчального матеріалу програмою передбачено
формування таких пунктуаційних умінь:
– розставляти розділові знаки в кінці речення,
при звертанні, вставних словах, однорідних членах речення, при прямій мові, в
діалозі, у складному реченні;
– пояснювати засвоєні пунктограми й
обґрунтовувати їх за допомогою вивчених пунктуаційних правил;
– знаходити і виправляти пунктуаційні помилки
на вивчені правила.
Ефективність формування зазначених умінь залежить від врахування багатьох
чинників, з-поміж яких науковці виділяють принципи пунктуації, її поняттєвий
апарат і додержання внутрішньопредметних зв’язків.
Особливість становлення пунктуаційної грамотності учнів полягає в тому, що
відповідний теоретичний матеріал не виокремлено в самостійний розділ. Він
вивчається у безпосередньому зв’язку з синтаксисом і спеціально спланованою
роботою з розвитку мовлення учнів.
Неодмінною умовою формування пунктуаційних навичок є врахування
внутрішньопредметних зв’язків, закріплення навичок у процесі вивчення фонетики,
орфоепії, лексикології, фразеології, будови слова, словотвору, морфології.
Відповідно до скоригованого на рівні Державного стандарту базової і повної
середньої освіти в новій редакції та оновленої програми змісту навчання
української мови необхідно розв’язати такі завдання:
1) визначити лінгвістичні й лінгводидактичні
засади становлення правописної грамотності учнів;
2) дослідити стан роботи з навчання правопису на
уроках української мови в 5-7 класах;
3) відібрати
оптимальні методи, прийоми, засоби та організаційні форми навчання орфографії
та пунктуації учнів 5-7 класів;
4) розробити систему завдань і вправ, спрямовану
на формування правописних умінь і навичок учнів;
5) експериментально перевірити ефективність
створеної системи та узагальнити одержані дані.
Вивчення й аналіз теорії і практики навчання правопису, типових випадків
порушення орфографічних і пунктуаційних норм сучасної української літературної
мови дали можливість визначити найбільш перспективні напрями формування
правописної компетентності учнів 5-7 класів. Ефективне навчання грамоти може
бути забезпечене завдяки формуванню правописних навичок на основі врахування
специфічних особливостей системи сучасної української літературної мови, її
закономірностей, а також обумовленого єдиною структурою мови взаємозв’язку між
різними її рівнями та аспектами.
Вагомим резервом оптимізації навчання правопису є застосування комплексного
підходу до подання теорії, формування, закріплення й автоматизації навичок.
Реалізації такого підходу сприятиме засвоєння мови на основі зв’язних текстів,
робота над якими дає можливість налагодити тісніші, ніж досі, взаємозв’язки між
навчанням правопису і мовленнєвим розвитком учнів, систематично повторювати
матеріал і закріплювати сформовані на попередніх уроках уміння и навички.
Статья привлекает внимание к социально и профессионально значимой
проблеме речевой и, в частности, правописной культуры общества. Автор выясняет
причины неудовлетворительной грамотности; определяет этапы обучения орфографии
и пунктуации в школе; выделяет основные умения и навыки, усвоение которых
необходимо для достижения правописной грамотности; раскрывает резервы
оптимизации обучения правописанию учащихся 5-7 классов на основе
компетентностного подхода.
1. Великий зведений
орфографічний словник сучасної
української лексики / Уклад, і
голов, ред. ВТ. Бусел.–
К; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2008. – 896
с.
2. Ґудзик
И.Ф. Компетентностно ориентированное обучение русскому языку в
начальных классах (в школах с украинским языком обучения). – Чернівці: Видавничий дім
«Букрек», 2007. – 496 с.
3. Львов М.Р. Словарь-справочник по методике русского
языка: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2101 «Рус. яз. и
лит.» – М.: Просвещение, 1988. – 240 с.
4. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН
України, Ін-т укр. мови НАН України.– К.: Наукова думка,
2008. – 288 с.
5.
Ющук І.П. Практикум з правопису української мови.– К.: Освіта, 1994. – 254 с.