Для посилання:

Шелехова Г. Т. Використання підручника як засобу формування комунікативно зорієнтованої особистості учня старшої школи [Текст] / Г. Т. Шелехова // Проблеми сучасного підручника : зб. наук. праць / [ред. кол., головн. ред. В. М. Мадзігон; наук. ред. О. М. Топузов]. – К. : Пед. думка, 2011. – Вип. 11. – 800 с. – С. 360–366.

Використання підручника як засобу формування комунікативно зорієнтованої особистості

учня старшої школи

Г. Т. Шелехова, канд. пед. наук,

Інститут педагогіки НАПН України

Постановка проблеми. На нинішньому етапі реформування мовної освіти одним із завдань навчання української мови є формування комунікативної компетентності, що охоплює не тільки знання мовної системи й володіння мовним матеріалом (мовленням), а й формування культури мовлення, дотримання правил поведінки, соціальних норм мовленнєвого спілкування. Відтак навчання української (рідної) мови полягає у формуванні такої особистості, яка досконало володітиме навичками спілкування у будь-якому людському середовищі за різних обставин.

Розв’язання цього завдання здійснюється через різні види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), що, виконуючи інформаційну і прагматичну функції, сприяють не лише виробленню навичок побудови усних і письмових висловлювань, а й взаємодії і взаєморозумінню між людьми в процесі спілкування.

Нині основною метою навчання рідної мови в загальноосвітніх навчальних закладах є формування комунікативно компетентного школяра. Це має бути особистість, яка не тільки знає мову, але й вільно користується нею. Саме українська (рідна) мова відіграє провідну роль в особистісному розвитку школярів, оскільки особистість учня формується переважно на мові, на лексико-понятійному арсеналі та її засобами, а розкривається як освічена яскрава індивідуальність.

Важливим засобом формування комунікативної зорієнтованої особистості школярів, носієм позитивних змін шкільної освіти є сучасний підручник, зокрема підручник з української (рідної) мови для 10–11-х класів. Найважливішим показником його якості є зміст, спрямований на мовленнєвий та інтелектуальний розвиток особистості школяра, що відбувається у навчально-виховному процесі з урахуванням особистісно зорієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного, компетентнісного підходів, а також принципів єдності навчання, виховання і розвитку; взаємозв’язаного опанування мови й мовлення, усіх чотирьох видів мовленнєвої діяльності; диференціації; наступності й перспективності між основною і старшою ланками загальноосвітньої школи, між профільною й професійною освітою і т.ін.

Аналіз останніх досліджень. Проблемі формування мовної особистості приділено значну увагу в дослідженнях Г. Богіна, Л. Варзацької, М. Вашуленка, С. Карамана, В. Карасика, Ю. Караулова, Л. Мацько, Л. Паламар, М. Пентилюк, Т. Симоненко, Л. Скуратівського та ін. У їхніх працях розглядається сутність і рівнева модель мовної особистості, розвиток таких її складників, як національно-мовна свідомість, мовні здібності, мовне чуття, мовний смак, мовно-ціннісні орієнтації. Так, наприклад, В. Карасик виокремлює такі особливості мовної особистості:

• мовна здібність як органічна можливість навчатися спілкування за допомогою мови;

• комунікативна потреба, спрямована на адресата мовлення, співрозмовника, колектив;

• комунікативна компетенція як вироблене вміння успішно спілкуватися;

• мовна свідомість як активне вербальне відображення у внутрішньому світі зовнішнього світу;

• мовленнєва поведінка як усвідомлена й неусвідомлена система вчинків, що розкривають характер і спосіб життя людини [5, 8].

Мета статті. Формування комунікативної компетентності учнів нині є одним з основних завдань на шляху реалізації мети мовної освіти в Україні, яке узгоджується з європейськими освітніми стандартами, Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти [2]. Водночас компетентність набуває суспільної значущості, потребує глибокого осмислення й розроблення шляхів упровадження її в шкільну практику навчання української мови. Саме тому важливим є з’ясування, чого мають навчитися старшокласники на уроках української мови, які завдання слід для цього розв’язати, яких принципів дотримуватися; визначення умов формування комунікативно зорієнтованої особистості сучасного старшокласника і роль підручника української мови як засобу її формування.

Основна частина. В умовах компетентнісного підходу у зміст навчання мови (насамперед у добір навчального матеріалу як відповіді на запитання «Чого вчити?») найвагоміший внесок зробили видатні представники науки психолінгвістики (Виготський С., Зимня І, Леонтьєв О.О., Рядова В., Пасов Ю. та ін.), які розробили теорію мовленнєвої діяльності, що розглядається ними як один із багатьох видів людської діяльності і визначається як «активний, цілеспрямований, опосередкований мовою і зумовлений ситуацією спілкування процес прийому й передачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою [3, 33]». Адже у людини є притаманна лише їй специфічна потреба (комунікативно-пізнавальна) у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації. І тут вважаємо доречним згадати висловлення О. О. Леонтьєва про зв’язок між мовою і особистістю, який учений визначає так: «... мова є передусім мовою особистості [6, 282]», тобто без мови немає особистості, як і мова не існує поза особистістю.

Одним із дієвих засобів формування комунікативно зорієнтованої особистості старшокласника є підручник української мови. З огляду на те, що підручники для старшої школи мають бути засобом самовдосконалення, самоосвіти учня, формування його мовної картини світу, диференційованими залежно від профільного спрямування школи, провідними стають (окрім інформаційної) систематизуючо-узагальнювальна, розвивальна, виховна, соціокультурна, рефлексивно-корекційна функції. Нині однією з основних функцій підручника нового покоління є функція самоосвіти.

Авторським колективом науковців лабораторії навчання української мови Інституту педагогіки НАПН України (Шелехова Г., Бондаренко Н., Новосьолова В.) створено нові підручники з української мови для 10, 11-х класів для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання (академічний рівень) [8; 9].

Зазначимо, що концепцією нового підручника з української мови для старшої школи передбачено урахування компетентнісного, особистісно зорієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного підходів до формування комунікативно компетентної особистості старшокласника. Ці підходи спрямовують навчання української мови на різнобічний особистісний розвиток учнів як головної умови становлення й збагачення їхніх когнітивних і креативних потенцій, а отже, і мовленнєвої спроможності. Вони реалізуються в процесі цілеспрямованого розвитку й вдосконалення всіх основних складників пізнавально-творчої мовленнєвої діяльності – мотиваційного, змістово-орієнтаційного, процесуального, результативно-рефлексивного під час узагальнення й поглиблення на текстовій основі взаємозв’язаних чотирьох змістових ліній курсу української мови – мовної, мовленнєвої, соціокультурної, діяльнісної, застосування різноманітних методів, прийомів та організаційних форм навчання – диспутів, групової роботи, рольових ігор, керованих досліджень, проектів, самоконтролю й самооцінки та ін., що знайшло відображення в системі завдань і вправ, уміщених в названому підручнику.

Проблема формування комунікативно зорієнтованої особистості старшокласника на уроках української мови є багатоаспектною. Її досліджували відомі педагоги і психологи Н. Бутенко, І. Зязюн, В. Кан-Калик, І. Цимбалюк, Ю. Ханін та ін.

Так, важливим і доцільним є визначення сутності «комунікативність» особистості В. Кан-Калика, який характеризує комунікативність як явище багатопланове, що поєднує низку компонентів, серед яких особливе значення мають комунікабельність, соціальна спорідненість, альтруїстичні тенденції. Автор звертає увагу на те, що під комунікабельністю доцільно розуміти здатність людини відчувати задоволення від процесу спілкування з іншими людьми; соціальною спорідненістю – бажання бути серед інших людей; альтруїстичні тенденції в емоціях особистості пов’язані з бажанням приносити радість людям, з якими вона спілкується, зі співпереживанням радості іншого тощо [4, 101–109].

Розглядаючи поняття «комунікативність», Ю. Ханін визначає як єдність трьох складників: потреби у спілкуванні, емоційного стану до, під час й після спілкування, комунікативних умінь і навичок [11, 172].

Серед стратегічних завдань, спрямованих на формування комунікативно зорієнтованої особистості учня (яких дотримувалися автори названих новостворених підручників з української мови для старшокласників, академічний рівень), відзначимо такі:

1) ознайомлення учнів з мовною системою; 2) удосконалення вмінь учнів ефективно сприймати інформацію в усній формі (аудіювання) і в письмовій (читання), користуватися їх різновидами; 3) розвиток умінь конструювати висловлювання (тексти) у формі монологу (усно й письмово) і діалогу, різних стилів, типів і жанрів мовлення, дотримуючись вимог до гарного мовлення й культури спілкування; 4) систематичне вдосконалення мовлення учнів шляхом: збагачення його новими словами, фразеологізмами, приказками, прислів’ями і крилатими висловами; урізноманітнення його граматичними засобами; розвитку стилістичної й риторичної вправності; удосконалення загальнонавчальних умінь і навичок (тактичних, стратегічних, творчих); соціокультурний розвиток (світоглядний, народознавчий, естетичний, етичний).

Показником мовленнєвого розвитку особистості є комунікативність, тобто здатність спілкуватися, що зумовлює активне використання засобів мови, уміння сприймати й відтворювати зміст чужого висловлювання і продукувати власне, тобто вміння осмислено сприймати й продукувати усні й письмові тексти. Характер мовленнєвої поведінки людини – найважливіший показник її загальної культури і творчих здібностей. Мовленнєвий розвиток має забезпечувати досконале, повноцінне культурне спілкування людей за допомогою мови.

Зазначимо, що відповідно до сучасної соціолінгвістичної парадигми відбулися зміни в змісті й обсязі навчального матеріалу у зв’язку з багатоаспектним трактуванням мови. Це зумовлює введення нових, передусім комунікативно зорієнтованих, тем до програми з української мови для старшої школи, зокрема зі стилістики, риторики, розвитку й культури мовлення [10]. Змістова частина української мови як навчального предмета має забезпечити готовність випускників до подальшого навчання, самоосвіти, активної участі в громадському, виробничому, культурному житті держави. Важливим критерієм добору лінгвістичного матеріалу стає його потенціал у формуванні комунікативної компетентності учнів.

До складників комунікативної компетентності І. Ґудзик відносить мовну, мовленнєву і соціокультурну компетенції, наголошуючи на тому, що «шкільне навчання мови повинно розвивати вміння розуміти не тільки зміст, а й смисл усних і письмових текстів; навчати складати повноцінні в комунікативному відношенні висловлювання, які відображають і знання того, хто говорить (пише) про предмет мовлення, і його думки, почуття, наміри; свідчать про вміння налагоджувати взаємодії з оточуючими, відповідним чином будуючи свої висловлювання [1, 47]».

Дуже важливо визначити умови формування комунікативно зорієнтованої особистості сучасного старшокласника. Передусім йдеться про необхідність урахування вікових особливостей учнів старших класів; добір такої системи вправ і завдань, які спонукатимуть їх активно застосовувати здобуті знання й сформовані вміння й навички; використання різних організаційних форм роботи (парної, групової, ділової гри тощо), що сприятимуть розвиткові й удосконаленню комунікативних умінь і навичок.

Отже, учні не тільки повинні здобувати знання, але й стати активними користувачами української мови. Саме тому системою вправ і завдань підручника з української мови передбачено роботу, спрямовану на формування комунікативно зорієнтованої особистості старшокласника, зокрема автори дотримувалися таких принципів:

1. Стимулювання в учнів когнітивних процесів: постановка проблемних запитань і завдань, розв’язання яких ґрунтується на їхньому досвіді, розумових здібностях, кмітливості, не чекати готової відповіді від учителя, самостійно розв’язувати проблеми.

2. Створення можливостей для висловлювань власних думок, вираження почуттів і використання життєвого досвіду, забезпечення ефективного спілкування.

3. Використання ситуативних вправ і завдань, які імітують або створюють реальні ситуації.

4. Забезпечення активності старшокласників у навчанні мови, прагненні оволодіти нею, підвищувати свій культурний рівень.

5. Дотримання колективності у навчальній діяльності.

6. Відповідальність старшокласників за результати навчання і розвиток уміння вчитися. Вони повинні вміти оцінювати, на скільки засвоїли навчальний матеріал, виконувати пропоновані тестові завдання з метою самоконтролю.

З-поміж різноманітної складності проблем, що стосуються формування мовної особистості, чи не найгострішою є проблема забезпечення мотивації, створення ситуації затребуваності мовлення. Глибоко розкриваючи причини, якими пояснюється та чи інша поведінка людини, її дії та вчинки, ми обов’язково аналізуємо сукупність мотивів, якими зумовлюється певна поведінка.

Відомо, що мовлення завжди мотивоване. Сам по собі мотив у навчальному процесі не виникає, його потрібно створити, тобто виокреслити таку ситуацію спілкування, за якої в школярів виникне бажання і потреба щось сказати. Так, для успішного навчання як монологічного, так і діалогічного мовлення старшокласників автори підручника намагалися враховувати такий принцип, як ситуативність, за якого вивчення мови відбувається за допомогою мовленнєвої ситуації (ситуації спілкування). Створення на уроках розвитку мовлення ситуацій (природних чи навчально-мовленнєвих) стимулюють мотивацію навчання, сприяють виникненню в учнів інтересу і бажання висловитись, брати участь у діалозі тощо.

Генетично основою мотивів діяльності людини є її різноманітні потреби -первинні (природні) і вторинні (матеріальні й духовні).

Старшокласника традиційно прийнято розглядати як особу, що «стоїть на порозі» дорослого життя, сповненого планів і сподівань, зверненого у майбутнє. Уперше виникаючи у підлітковому й ранньому юнацькому віці, життєвий план відіграє надзвичайно важливу роль у становленні мотиваційної сфери, підносячи особистість на новий, вищий рівень розвитку.

Основним мотивом навчальної діяльності старшокласників, пов’язаної з усвідомленням її завдань, є їхнє прагнення підготуватися до майбутньої діяльності й пізнання світу, інтерес до знань.

Проведене анкетування серед учителів м. Києва і Київської області засвідчило, що вчителі усвідомлюють важливість проблеми формування мотивації у старшокласників у процесі їхнього мовленнєвого розвитку.

Учителі відзначають, що на уроках української мови переважає стиль напруженого чекання («спитають – не спитають»), учні часто пасивні, оскільки їм не вистачає новизни, їх не цікавлять знайомі й стандартні форми роботи, засоби навчання тощо. 91% учителів вважають, що стиль навчання й спілкування на уроці потребує перегляду.

Питання про організаційну форму уроку та інтерес пізнавального плану, можливості його задоволення шляхом зміни умов навчання актуальне для 93% учителів. 87% учителів вбачають істотний недолік навчання мови без опори на емоційну сферу учнів, що пов’язано з абстрактністю мовного матеріалу, який здебільшого запам’ятовується механічно, недостатньою комунікативною спрямованістю процесу навчання мови, а також відсутністю технологій, якими враховано важливість і провідна роль емоційного компонента в навчальній діяльності.

Як засвідчує аналіз результатів анкетування, у старшокласників найчастіше зустрічаються мотиви, пов’язані з власною особистістю; достатньо великий відсоток (68%) становлять мотиви саморозвитку.

У десятикласників яскраво виражені мотиви розвитку власних здібностей, потенцій у навчанні української мови. Проте мотивація, пов’язана з майбутньою професійною діяльністю і роботою, виражена у них слабко. Найбільш характерною для старшокласників є мотивація, спрямована на власну особистість, власне «Я».

Наступною є мотивація спілкування, також чільне місце належить діловій мотивації, пов’язаній з реалізацією навчальних та інших завдань. Водночас окреслюється тенденція деякого зниження мотивації спілкування. Носіями цієї тенденції виступають передусім юнаки, а дівчата утримують пріоритет збереження значущості мотивації спілкування.

Висновки. «Мовна особистість це узагальнений образ носія мовної свідомості, національної мовної картини світу, мовних знань, умінь і навичок, мовних здатностей і здібностей, мовної культури і смаку, мовних традицій і мовної моди [7]». З огляду на те, що метою навчання української мови є формування різнобічно розвиненої мовної особистості, яка вільно володіє різними стилями, типами і жанрами мовлення, то для реалізації цієї мети важливо підвищувати якість навчально-виховного процесу, удосконалювати не лише методику проведення уроків, а й створення нових підручників, у яких буде враховано сучасні підходи до навчання мови.

Формування комунікативно зорієнтованої особистості означає формувати активних користувачів української мови, спонукати їх активно застосовувати здобуті знання і сформовані вміння й навички в різноманітних життєвих ситуаціях з дотриманням культури спілкування і мовленнєвої поведінки, прагнути постійно вдосконалювати власне мовлення. Підручник, побудований на комунікативній основі, – це той засіб, який сприятиме реалізації цієї окресленої мети.

Література

1. Гудзик И. Ф. Компетентностно ориентированное обучение русскому языку в начальных классах (в школах с украинским языком обучения) [Текст] / И. Ф. Гудзик. – Чернівці : Вид. дім «Букрек», 2007. – 496 с.

2. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання [Текст] / [наук. ред. укр. вид. С. Ю. Ніколаєва]. – К. : Ленвіт, 2003. – 273 с.

3. Зимняя И. А. Психология обучения неродному языку [Текст] / И. А. Зимняя. – М. : Рус. язык, 1989. – 219 с.

4. Кан-Калик В. Учителю о педагогическом общении [Текст] / В. Кан-Калик. – М. : Просвещение, 1987. – С. 197.

5. Карасик В. Языковой круг: личность, концепты, дискурс [Текст] / В. Карасик. – Волгоград : Перемена, 2004. – 390 с.

6. Леонтьев А. А. Психолингвистика и личность [Текст] / А. А. Леонтьев // Основы психолингвистики. – М., СПб., 2003. – 287 с.

7. Мацько Л. І. Аспекти мовної особистості у проспекції педагогічного дискурсу [Текст] / Л. І. Мацько // Проблеми формування мовної особистості учнів середніх загальноосвітніх закладів : зб. наук. праць. – Рівне, 2006. – 344 с.

8. Українська мова, 11 кл. : підруч. [Текст] / [авт.: Г. Т. Шелехова, Н. В. Бондаренко, В. І. Новосьолова. – К. : Пед. думка, 2011. – 186 с.

9. Українська мова: 10 кл. : підруч. [Текст] / [авт.: Г. Т. Шелехова, Н. В. Бондаренко, В. І. Новосьолова]. – К. : Пед. думка, 2009. – 271 с.

10. Українська мова. 10–11 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів (з українською мовою навчання) : Академічний рівень. [Текст] / [авт.: Г. Т. Шелехова, В. І. Новосьолова, Я. І. Остаф]. – К. : Грамота, 2011. – 56 с.

11. Ханин Ю. Л. К вопросу об оценке коммуникативности личности [Текст] / Ю. Л. Ханин // Общение как предмет теоретического и прикладного исследования. – Л., 1972. – С. 172.

У статті висвітлюється питання про роль підручника української мови як засобу формування у старшокласників комунікативно зорієнтованої особистості, розглядаються завдання, які реалізовані у нових підручниках для старшої школи, описуються принципи, умови формування комунікативно зорієнтованої особистості сучасного старшокласника.

Ключові слова: підручник української мови, комунікативно зорієнтована особистість, мотивація вивчення мови, комунікативна компетентність старшокласників.

В статье освещается вопрос о роли учебника по украинскому языку как средства формирования у старшеклассников коммуникативно ориентированной личности, рассматриваются задачи, которые реализованы в новых учебниках для старшей школы, описываются принципы, условия формирования коммуникативно ориентированной личности современного старшеклассника.

Ключевые слова: учебник по украинскому языку, коммуникативно ориентированная личность, мотивация изучения языка, коммуникативная компетентность старшеклассников.

The article highlights the role of textbooks in the Ukrainian language as a means of forming a senior-oriented and communicative person, consider the problems that are implemented in the new textbooks for high school, describes the principles, conditions for the formation of modern communicative personality-oriented school student.

Keywords: textbook on Ukrainian language, the system of exercises and activities, motivation, communication, communicative competence of senior school pupils.