Голобородько Я. Аспектні оази Володимира Винниченка. Роздуми над монографічним дослідженням …2–6.
Для
покликання: Голобородько Я. Аспектні оази Володимира Винниченка. Роздуми над монографічним дослідженням [Текст] / Я. Голобородько // Українська література в загальноосвітній
школі. – 2014. – №2. – 48 с. – С. 2–6.
Цитата,
с. 2. Брайко Олександр. Проза Володимира Винниченка 1902-1910-х років: проблеми поетики: Монографія. – К.: ВД «Стилос», 2011. – 303 с.
Свою монографічну студію «Проза Володимира Винниченка 1902-1910-х
років: проблеми поетики» (К.: Видавничий дім «Стилос», 2011) Олександр Брайко побудував за принципом аспектних оаз. У
кожному з розділів, яких у моностудії чотири, вичле-новується та обсервується або посутня, або атрибутивна, або знакова для Винниченкового прозового терміналу властивість чи конструента – своєрідна текстодайна чи тексто-творча оаза, розгляд й інтерпретування якої є просуванням углиб магнетичного поля письменника.
Хоча дебютний розділ – «Екзистенційно-антропологічна проблематика
прози В. Винниченка 1902-1910-х років» – належить до найлаконічніших у монографії, проте в ньому
заявлено зорові ракурси і намічено ціннісно-смислові колізії, які нарощуватимуться, варіюватимуться й доповнюватимуться у трьох наступних розділах. Інакше кажучи, загальноконцептуальна й конкретно-проблемна репрезентованість першої аспектної оази відчувається в усьому подальшому розвиткові монографічної фактури як на вербально-термінологічному, так і на предметно-семантичному рівнях.
Олександр Брайко обстоює основоположне твердження, що Володимир Винниченко належав до числа
письменників із пріоритетними соціумними запитами і соціознаковою проблематикою. Його персонажі майже фізично відчувають у собі ваготу й вантаж різноманітно-строкатих екзистенціалів – фізіологічних, етичних, інтелектуальних, світоглядних, поведінкових, які розкривають себе на тлі рельєфної повноти буття українського соціуму. Звертаючись до жанрів ескізу, оповідання, різдвяної казки, повісті, роману, Олександр Брайко інсталює досить продуктивну думку про те, що засадничі основи Винниченкової прози визначені суперметою – дістатися й оприявнити приховані, законсервовані, утаємничені та потенційні сутності його персонажів. Натури «з національної маси» й інтелігент-особистості, явлені прозовими текстами Винниченка, позбавлені статичності й одновимірності.
Цитата,
с. 6. Від філолого-філософської герменевтики як методу дослідження, започаткованої Мартіном Гайдеґґером і репрезентованої його численними працями, зокрема тлумаченнями античних мислителів («Вислів Анаксімандра» (5), «Вчення Платона про істину» (9), «Гегель і греки» (4)) й інтерпретаціями різних граней, ракурсів і мисленнєвих ейдосів ніцшеанства (об’єднаними у двотомовик «Ніцше» (7)), герменевтичне літературознавство відрізняється тим, що пріоритетом його фокалізації незмінно є художні або художньодайні категорії та площини, що аналізований чи інтерпретований текст слугує не лише вихідною точкою, а й остаточним смислом обсервації, що до інтелектуального процесу в якості інтелектуальних обертонів активно залучається широке коло наукових дисциплін – від спеціальних до метафізичних. У класичній же герменевтиці текст виступає передусім вихідною точкою, а не остаточним смислом, потрактування тексту стає не менш важливою мисленнєвою територією, аніж сам текст, екзегет фактично урівню-ється у правах із автором-творцем тексту, а то й перевищує його. Усе разом узяте утверджує у класичній герменевтиці деміургію екзегетики й масоване екстраполювання метафізичної моделі мислення як пріоритетної на інші, більш локальні за своїм спрямуванням сфери наукового пошуку.
Олександрові Брайку у своїй фактологічно і концептуально насиченій монографії вдалося відчути й передати дух художньо-естетичної ноосфери, в якій
жив та працював Володимир Винниченко, рельєфно представити низку посутніх для письменника аспектних оаз і продуктивно долучитися до розробки основоположних контурів його меганаративу.
Бібліографія
1. Брайко Олександр. Проза Володимира Винниченка 1902 – 1910-х років: проблеми поетики: Монографія. – К.: ВД «Стилос», 2011. – 303 с.
2. Винниченко В.К. Вибрані твори: Оповідання. Повість. Романи / Передм. Л.С.Дем’янівської. – К.: Грамота, 2005. – 928 с.
3. Винниченко В.К. Твори в двох томах: Том перший. – К.: Дніпро, 2000. – 584 с.
4. Хайдеггер Мартин. Гегель и греки // Хайдеггер
Мартин. Время и бытие: Статьи и выступления. – М.: Республика, 1993. – С. 381-390.
5. Хайдеггер Мартин. Изречение Анаксимандра // Хайдеггер Мартин. Разговор на проселочной дороге: Избранные статьи позднего периода творчества. – М.: Высш. шк., 1991. – С. 28-68.
6. Хайдеггер Мартин. Кто такой ницшевский Заратустра? // Вестник Московского университета. – 2008. Серия 7. Философия. – № 4. – С. 3-22.
7. Хайдеггер Мартин. Ницше. – Т. 1 – 2. – СПб., 2006 – 2007.
8. Хайдеггер Мартин. О сущности истины // Хайдеггер Мартин. Разговор на проселочной дороге: Избранные статьи позднего периода творчества. – М.: Высш. шк., 1991. – С. 22.
9. Хайдеггер Мартин. Учение Платона об истине //Хайдеггер Мартин. Время и бытие: Статьи и выступления. – М.: Республика, 1993. – С. 345-361.
|