Набок М. Національна специфіка української символіки [Текст] / М. Набок // Українська література в загальноосвітній школі. – 2013. – №10. – 48 с. – С. 47–48.

Цитата, с. 47. Важливе місце у книзі відведено дослідженню, скажімо, символічного відображення світу, народної символіки, що здійснив О. Потебня, адже, як зазначає М. Дмитренко, «осмислення цієї теми надзвичайно важливе для глибшого розуміння наукової концепції вченого, розвитку української фольклористики, потреб дослідження світогляду, психології, ментальності народу, специфіки мистецтва загалом і символіки фольклору зокрема» (с. 58). Послуговуючись такими працями О. Потебні, як «Про деякі символи в слов’янській народній поезії», «Думка і мова», «Про міфічне значення деяких обрядів та повір’їв», «Про долю та споріднених із нею істот», «Про купальські вогні та споріднені з ними уявлення», «Про зв’язок деяких уявлень у мові» та ін., М. Дмитренко не просто вказує на основні їх положення, а зіставляє, аналізує ранні його праці та праці пізнішого періоду, справедливо вказуючи на те, що чимало дослідників не завжди враховували еволюцію поглядів вченого на символ, спрощено трактували чимало положень його праць щодо образу, художньої творчості як діяльності. Тому, враховуючи системність, цілісність та різноманітність численних зв’язків (людська психіка, мова, магія, ритуали, обряди, звичаї, вірування, усна народна творчість, художній образ і т.д.) у розумінні О. Потебнею символу, розвиваючи таке розуміння, ці ідеї свого попередника загалом, М. Дмитренко й формує засадничі підстави усієї сукупності своїх поглядів на розв’язання поставлених у монографії проблем.

Цілком закономірно, що у зв’язку з цим автор книги не оминув і сучасний стан вивчення символіки, вказавши на ряд наукових, науково-популярних, енциклопедичних видань, напрацювання з літературознавства, етнолінгвістики та окремі розділи кандидатських дисертацій про народнопісенні жанри (В. Войтович «Українська міфологія», Я. Гарасим «Національна самобутність естетики українського пісенного фольклору», В. Кононенко «Символи української мови», О. Астаф’єв «Образ і знак», В. Жайворонок «Знаки української етнокультури: Словник-довідник» та ін.)

Цитата, с. 48. Як бачимо, у рецензованій монографії М. Дмитренкові вдалося чітко окреслити і підсумувати результати досліджень українських символів своїми попередниками та сформувати на цих підставах самобутню сукупність основоположних підстав з’ясування національної самобутності символіки української усної народної творчості, поставити і розв’язати цілий ряд проблем сучасного вітчизняного народознавства. Це стосується насамперед розуміння і потрактування символіки як системи, яка на питомо національних духовних цінностях забезпечує постійний узвичаєний розвиток людини та її життєдіяльність. Погодьмося: в такому плані українська народнопоетична символіка ще не була предметом ґрунтовних монографічних досліджень, тому рецензована праця М. Дмитренка викликає неабияке зацікавлення як у плані розвитку наукових ідей вітчизняних учених, так і в плані формування основоположних підстав та концепцій сучасного українського народознавства, зокрема природи усної традиційної культури, глибшого пізнання звичаю як живого організму «національного буття від давнини до сьогодні» (с. 369), з’ясування проблем національної самобутності української літератури, мистецтва та культури, національного укладу життя загалом. Особливого значення це набирає в умовах протистояння глобалізацій-ним процесам, утвердження в нашому повсякденному житті національних духовних цінностей як цінностей першорядних, визначальних і основних.