Слоньовська О. Білі плями Шевченкових «Гайдамаків» …12–16.
Для покликання: Слоньовська О. Білі плями Шевченкових «Гайдамаків» [Текст] / О. Слоньовська // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – №3. – 48 с. –
С. 12–16.
У статті прискіпливо розглядається питання жанру ліро-епічного твору «Гайдамаки» Т. Шевченка. Також особливу увагу приділено «білим плямам» цього художнього тексту, що досі належно не досліджені й науково не проінтерпретовані.
Ключові слова: роман, поема, мислеформа, історичний герой, образ-персонаж, образ-тип, характеротворення.
Цитата,
с. 12. Хоча зміст «Гайдамаків» Т. Шевченка в Україні відомий кожному ще зі шкільної парти, все-таки превалюючій більшості реципієнтів, на жаль, запам’яталися аж ніяк не виразна авторська позиція в цьому творі, не Коліївщина як історична подія, навіть не драматичні стосунки закоханої пари – Яреми та Оксани, а насамперед, а деколи – й тільки, факт страшного, дикого у своїй безглуздості Гонтиного дітовбивства. Чому? Річ у тім, що морально-етичні ідеали нації всмоктуються її представниками ще з молоком матері, й відкоригувати такі взірці практично неможливо ні класовим підходом, ні пресловутим кодексом будівника комунізму, ні непорозумінням інтерпретаторів минулих і теперішніх часів. Видатний педагог Григорій Ващенко у праці «Виховання мужності та героїзму» проблемі національного героя приділяв особливу увагу й відсікав будь-які ідеологічні «поправки» до стандарту: «Герой, перш за все, є суцільна людина. Він – визначна особистість з чітко накресленою вдачею. Тому як не заслуговує на назву героя той, хто діє відчайдушно, під впливом афектів, так не заслуговує на нього людина, що має високі ідеї, а не має сили реалізувати їх. У героїчному вчинкові виявляються у своїй сукупності всі сили людського духа [6, с. 25]». Отже, якщо слідувати за логікою сказаного Григорієм Ващенком, Іван Гонта саме тому й запам’ятався читачам, що його образ не відповідав стандартові героя, хоч саме таким його й пропонували сам автор, а пізніше – численні науковці як минулих, так і нинішніх часів.
Як відомо, ліро-епічний художній текст «Гайдамаків» Т. Шевченка належить до найяскравіших перлин періоду ранньої творчості поета. Якщо врахувати, що за обсягом цей твір найбільший з усіх віршованих текстів Кобзаря, а також що йдеться про твір художньо-історичний і що саме «Гайдамаки» стали причиною відходу їхнього автора від надзвичайно перспективного й успішного на час навчання в Петербурзькій академії мистецтв його становлення як художника («І що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Дивно подумати. Я займався тоді створенням малоросійських віршів, які потім упали таким страшним тягарем на мою убогу душу… Покликання, і нічого більше [22, с. 42-43]») і феноменальне, практично без періоду учнівства, народження Шевченка-поета, то є всі підстави вважати саме їх ключовим твором у спадщині українського генія.
До літературознавчого аналізу цього твору вдавалися такі відомі шевченкознавці, як Євген Кирилюк, Василь Бородін, Юрій Івакін, Євген Маланюк, а також Юрій Барабаш, Євген Сверстюк, Євген Нахлік і Василь Пахаренко, що й досі не припиняють успішних студій над творчістю Кобзаря. Однак «Гайдамаки» й досі криють у собі багато цінного, ще до кінця не відкритого й не дослідженого, хоч нібито й десятиліттями досліджуваного. Залишаються, образно кажучи, майже нерозораною цілиною, тільки подекуди присіяні фаховим аналізом й книга «Кобзар» загалом, як неймовірно глибока підтекстовими елементами й асоціативними розгалуженнями думки цілісна художня річ, і невичерпні своїми смислами окремо взяті «Гайдамаки».
Цитата, с. 16. Доречно нагадати, що у статті «Темне царство» Івана Франка проблемі Гонтиного дітовбивства присвячено досить багато місця. Очевидно, тема злочину літературного героя досить довго не відпускала й самого Т. Шевченка: «І хоч іще пізніше, 1845 р., в поемі «Холодний Яр» він боронить гайдамаччину від закиду, буцімто «Гайдамаки не воины, разбойники, воры», -то все-таки, поминувши те, що такий закид із історичного становища зовсім пустий та неважний, Шевченкова оборона дуже слаба та безосновна. «За святую правду-волю разбойник не стане», – каже він, хоч сам уперед називав гайдамаччину помилкою. «Не заріже (розбійник) лукавого сина, не розіб’є живе серце за свою Вкраїну» [16, с. 135]». Епітет «лукавий син» у вірші «Холодний Яр» (власне, з місцевості Холодний Яр і почалося народне повстання, відоме як Гайдамаччина або Коліївщина) аж ніяк не може бути застосований до Гонтиних малолітніх дітей. Цей троп значно більше надається для атестації
Андрія, сина Тараса Бульби, виведеного Миколою Гоголем, чи до персонажів народної думи про Саву Чалого, але й у цих випадках застосування Шевченкового епітету теж виявляється дуже натягнутим. Найімовірніше, Кобзар пробує вести мову про зрадників у цілому, говорить про «славних прадідів великих правнуків поганих [20, с. 252]». Саме тему недостойних нащадків великих героїв Кобзар розгорне в таких творах, як послання «І мертвим, і живим…», поема «Сон», «Мені однаково…».
(Далі буде)
|
Головна 
