Жила Світлана. Язичницький світ за дилогією Семена Скляренка «Святослав» і «Володимир» …12–19.

Для покликання: Жила Світлана. Язичницький світ за дилогією Семена Скляренка «Святослав» і «Володимир» [Текст] / Світлана Жила // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – №6. – 48 с. – С. 12–19.

У статті проаналізовано язичницькі культи й вірування як складні й динамічні системи [комплекси] слов ‘ян Київської Русі Х–ХІ століття за дилогією Семена Скляренка «Святослав», «Володимир».

Ключові слова: романи Семена Скляренка «Святослав», «Володимир», давня міфологія, система богів.

В статье проанализированы языческие культы и верования как сложные и динамические системы [комплексы] славян Киевской Руси Х–ХІ века по дилогии Семёна Скляренко «Святослав» и «Владимир».

Ключевые слова: романы Семёна Скляренко «Святослав», «Владимир», древняя мифология, система богов.

This article analyzes the pagans’ culture and beliefs as complex and dynamic systems of the Kievan Rus slavs in the 10– 11 centuries besed on dilogy by Semen Sklyarenko «Sviatoslav», «Volodimir».

Keywords: novels by Semen Sklyarenko «Sviatoslav», «Volodimir», ancient mythology, system of gods.

Цитата, с. 12. До появи романів Семена Скляренка «Святослав» і «Володимир» для читачів України життя наших пращурів Х–ХІ століття залишалося невідомою землею, таємничим, непізнаним світом. Письменник змалював Київську Русь як гармонійне, високорозвинене для свого часу суспільство, яке мало політичні й економічні здобутки і культурні досягнення. За Володимира Київська Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простягалася від Карпат до Волги, від Балтійського до Чорного й Азовського морів і стояла на одному з перших місць у Європі.

Сьогодні, коли ми утверджуємо свою державу в Європі й у світі, ми повинні знати, як її будували й возвеличували до нас пращури наші. Ми є прямими нащадками давніх полян, деревлян, сіверян, волинян, угличів, тиверців та інших південноруських племен, які стали етнічними нашими предками, і мусимо знати, як вони думали, уявляли світ, вірили. Запорукою нашого успішного просування у часі й буде осягнення нашої тисячолітньої давнини – цього зовсім іншого й зрештою такого ж самого світу. Але цей світ треба знати, аби зрозуміти суть власного існування, зрозуміти самого себе. Коли хочемо зрозуміти світ і своє буття в ньому, мусимо знати, як думали до нас. Дилогія Семена Скляренка «Святослав» і «Володимир» – це невичерпне джерело нашої духовності, до якого можна приходити, щоб напитися живої води й порадіти, що український народ є прямим носієм культури й духовності Київської Русі. Нам видається, що письменник написав ці розкішні романи, щоб ми пізнали не тільки душу свого народу, його світогляд, систему релігійних поглядів, а й власну душу, пізнали себе в собі і в світі, свої корені та своє внутрішнє «Я».

Семен Скляренко так пояснював звернення до історичної тематики: «Для того щоб любити, цінувати нашу прекрасну сучасність, треба добре знати і вивчати сиву давнину, минуле рідного краю. Коли я почав думати про минуле, увагу мою привернули ті часи, у які закладалися основи нашої державності. Ті далекі часи зацікавили мене ще й тому, що … історіографія багато наплутала, перекрутила нашу історію, зображуючи наш народ дикими, некультурними варварами. А це далеко не так. Наш народ має славне, героїчне минуле, яким можна і треба пишатися» [3, с. 317]. Як бачимо, митця заполонили генетичні джерела, історичні корені явищ сучасності.

Цитата, с. 19. Слов’яни постійно стикалися з духами, які населяли їхні землянки, будинки й тереми. Вони приносили подарунки домовику, щоб той охороняв житло й худобу, духів померлих предків годували й напували, щоб ті оберігали їхній добробут. Духи – добрі та злі сили -були слабшими од Богів не тільки Головних, але й Нижчих, проте русичі вважали їх достатньо сильними. Духів шанували й боялися.

Письменник засвідчив, що наші люди від найдавніших часів прагнули жити в гармонії з природою. Навколишній світ був для них тією сферою, котра давала цікаві образи як для світоглядних уявлень – міфології, так і для творчості.

Під час читання «Святослава» й «Володимира» народжується думка, що система богів творилася як народним середовищем, так і вищими колами суспільства. На нашу думку, система богів нижчих верств суспільства характеризувалася такими двома параметрами: світлі боги [Білобог і його родичі] і темні сили – втілення злого начала, протилежного світлим богам [Чорнобог і потворні сили, підвладні йому].

Князівсько-боярсько-дружинницька система богів вибудовувалася як піраміда: від Нижчих богів до Середніх, Головних і нарешті – до бога Вседержителя -вищого бога; до них зверталися перед початком всякої громадської справи і питали передбачень.

Народна й аристократична класифікації богів поєднувалися між собою; дуже часто ролі богів в них не були точно й однозначно визначеними, вони накладалися, синтезувалися. Боги мали власні й спільні з іншими богами риси; були серед них чоловічі й жіночі істоти.

Скляренко переконує читачів, що праукраїнці богів пов’язували поміж собою сімейними стосунками. Кияни співали купальських пісень, в яких славилися «Купало й богиня Лада з дітьми Лелем і Полелем» [1, с.172]. Купайло, – твердить митрополит Іларіон, – це, як і Ладо, а Лад [о] й Лада – це боги вірного подружжя, боги любові й веселощів, щастя та весни. Їхні діти Лель і Полель – це боги шлюбу, кохання й бджолярства [бджола в наших пращурів – емблема кохання, що поєднувала в собі солод меду й гіркоту жала]. Лель і Полель – це близнята. Лель [Дана] – втілення води, а Полель – світла. Олександр Знойко пише про Ладу: «Богиня-мати, яка народила основні першопочатки світобудови і астрального культу – вогонь і воду, була і початком Всесвіту. Вона несла в собі першопричини буття, тому не символізувалася ніяким світилом, являючи культ вогню і води в одному божестві» [10,

с.61].

Таким чином, С. Скляренко описує язичницьку релігію як полімонотеїстичну [різноманітність спільного] й показує, що у язичницьких віруваннях наших предків спостерігалися дві тенденції: перша – боги набувають людської подоби й наділяються людською свідомістю, втілюються в ідолів, бовванів [Перун, Дажбог, Волос, Мокоша]; друга – людина населяє навколишній світ живими міфічними істотами: водяниками, домовиками, дивами.

Література

1. Скляренко С.Д. Святослав: Роман: Для серед. та ст. шк. віку/ [Вступ. слово М.Ф. Слабошпицького]: Худож. Г.В. Акулов. – К.: Веселка, 1991. – 652 с.: іл..

2. Скляренко С.Д. Володимир: Роман: Для серед. та ст. шк. віку/ [Вступ. слово Л.П. Гуцало]; Худож. Г.В. Акулов. – К. : Веселка, 1991. – 539 с.: іл.

3. Рильський М.Т. Семен Скляренко і його роман «Володимир» // Рильський М.Т. Слово про літературу. – К. : Дніпро, 1974. – С. 316–319.

4. Чумак В.Г. Семен Скляренко: Літературно-критичний нарис. – К. : Рад. письменник, 1972. – 246 с.

5. Повість врем’яних літ: Літопис [За Іпатським] / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В.В.Яременка. – К. : Рад. письменник, 1990. – 558 с.

6. Шаян Володимир. Наша священна книга // Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. І тис. до н.д. – І тис. н.д./ Упорядк. ритм. переклад, підг. автентичного тексту, довід. мат. Б.Яценка / Заг. ред. В.Довгича. – Індоєвропа. – 7503 [1995]. – Кн. 1-4. – С. 262– 268.

7. Плачинда С.П. Міфи і легенди давньої України. – К. : «Спалах» ЛТД, 1997. – 176 с.

8. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге – К. : АТ «Обереги», 1994. – 424 с.

9. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія/Упоряд., приміт. І.П.Бетко, А.М.Полотай; вступна ст. М.Т.Яценка. – К. : Либідь, 1994. – 384 с.

10. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Наук.-попул. ст., розвідки: Для ст. шк. в. / Передм. В.Р.Коломійця. – К. : Молодь, 1989. – 304 с.