Яценко Т. Етапний характер становлення методичної думки - «Українська мова і література в школі» - НАУКА і ПРАКТИКА - Наукова інформація

Пропонується варіант періодизації методики навчання літератури як науки, кожен період якої обумовлений суспільно-культурним розвитком країни. Розглядаються тенденції розвитку методики навчання літератури в ЗНЗ другої половини ХХ — початку ХХІ ст. Автор статті обґрунтовує думку, що розвиток методичної науки і шкільної практики викладання літератури відбувається у широкому культурологічному контексті, який реалізується під час вивчення художнього твору у взаємозв’язках з іншими видами мистецтв та основами наук, що сприяє здійсненню інтеграційної ролі освіти, забезпечує формування в учнів художньої свідомості та наукового світогляду.

Цитата, с. 40. Література як навчальна дисципліна гуманітарного циклу є мистецтвом слова й водночас способом формування загальної культури учнів, їхніх моральних орієнтацій та цінностей. Вивчення літератури в контексті розвитку культури і мистецтва — один із провідних принципів, покладених в основу Концепції літературної освіти [10]. У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти загальнокультурна компетентність визначається як «здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності [9]». Культурологічною лінією документу окреслено усвідомлення учнями творів художньої літератури як складника мистецтва, цінностей світової художньої культури, розкриття літературних явищ і фактів у широкому культурному контексті. Духовний розвиток особистості та формування його культури мислення відбувається в процесі вивчення та аналізу художнього твору, засвоєння його змісту й ідейно-художнього значення.

Літературознавці (Ю. Борєв, Д. Наливайко) і методисти (В. Доманський, В. Гладишев, С. Жила) обґрунтовують необхідність розгляду літературного явища передусім у художньому контексті тим, що існуючі між різними видами мистецтв взаємовпливи зумовлюють відповідні типи художньої культури, характеристики яких властиві всім мистецтвам. На рівні шкільного вивчення літературних творів важливо розкрити учням спільні риси творів мистецтва, акцентуючи на їх взаємодії. Так окреслюється чітка тенденція вивчення літератури у взаємозв’язках із різними видами художньої творчості, тобто у мистецькому контексті. Зауважимо, що вимогами навчальних програм з української літератури для загальноосвітніх шкіл передбачено висвітлення історико-культурних знань у мистецькому контексті [12]. Оскільки з-поміж усіх видів мистецтв література посідає чільне місце, бо володіє універсальним засобом вираження не лише почуттів, а й думки, то використання знань про образотворче мистецтво, музику чи скульптуру поглиблює усвідомлення учнем художніх вартостей літературного твору. Різні види мистецтва вчені розуміють як цілісну систему, образотворчі складники якої є певними образними моделями світу. Вчений-методист С. Жила зазначає, що відбувається перекодування художнього слова на мову іншого мистецтва і навпаки, що дає змогу повніше усвідомити зміст виучуваного твору, взаємозбагачує художнє сприйняття і, на цій основі, забезпечує глибше розуміння об’єктивної реальності оточуючого світу [3].

Культурне збагачення споживачів художньої літератури внаслідок осягнення широкого мистецького контексту є важливою передумовою переходу на новий, вищий рівень сприйняття — загальнокультурний — філософський, історичний, соціологічний, етичний, організаційний, тобто власне культурологічний. На цій основі відкриваються широкі можливості вивчення літературного твору у найширших зв’язках, і не лише з різними видами мистецтв, а й міжпредметних. Саме на рівні контекстного вивчення літературного твору відбувається осмислення його як певного духовного феномена, самодостатнього явища культури і водночас відповідного за змістом, формою та значенням іншим здобуткам сучасного мистецтва і культурним надбанням своєї епохи в цілому. Відтак тенденція вивчення літератури у взаємозв’язках з різними видами художньої творчості передбачає широкі міжпредметні зв’язки, що мають інтегруюче значення для суміжних знань відповідних навчальних дисциплін. Ефективність освіти, доводять філософи, за таких умов значною мірою визначається цілісністю інтегрального знання, що формується на основі синтезу результатів конкретних наук [8, с. 23]. Саме через широкі міжпредметні зв’язки в навчанні реалізується людинотворча роль освіти, її культуротворче значення.

Кожен із підперіодів має свої суперечності, сприятливі та руйнівні чинники національної культури, як у матеріальному виробництві так і в гуманітарній сфері. Найбільших втрат за цей час зазнала національна еліта, що на довгі роки визначило культурне відставання України та зумовлює її другорядне становище у світовому співтоваристві. Українська школа стала досить авторитарною. Однак у цих жорстоких умовах зароджувалися ідеї гуманізму, духовності, національної самосвідомості, що значною мірою привело до руйнування тоталітарного ладу.

Спираючись на періодизацію розвитку вітчизняної культури, окреслюються й основні етапи становлення методики викладання української літератури в загальноосвітній школі. Культурологічне середовище літературної освіти зміцнює гуманістичні тенденції інтеграційного характеру, що виявляються у спрямованості до діалогової взаємодії учня-суб’єкта з природою та соціумом, у мистецькому і науковому контексті, налаштовують на технологізацію освітнього простору, що має забезпечити сприятливі умови для формування ключових компетентностей сучасних учнів.

Предлагается вариант периодизации методики преподавания литературы как науки, каждый период которой обусловлен общественно-культурным развитием страны. Рассматриваются тенденции развития методики преподавания литературы в общеобразовательных учебных заведениях второй половины ХХ — начала ХХІ века. Автор статьи обосновывает мысль, что развитие методической науки и школьной практики преподавания литературы происходят в широком культурологическом контексте, который реализуется в процессе изучения художественного произведения во взаимосвязях с другими видами искусств и основами наук, что способствует осуществлению интеграционной роли образования, обеспечивает формирование у учащихся художественного сознания и научного мировоззрения.

The variant of division into periods of methods of studies of literature is offered as science every period of which is conditioned by publicly cultural development of country. Progress of methods of studies of literature trends are examined in general educational establishments of the second half of ХХ — beginning of ХХІ of century. The author of the article grounds an idea, that development of methodical science school practice of teaching of literature place is taken in a wide culturological context which will be realized during the study of artistic work in intercommunications with other types of arts and bases of sciences, that furthers integration role of education, provides forming for the students of artistic consciousness and scientific world view.