Н. Бондаренко. Методи формування правописної компетентності учнів основної школи на уроках української мови …18–23.

Для покликання: Бондаренко Н. Методи формування правописної компетентності учнів основної школи на уроках української мови [Текст] / Н. Бондаренко // Українська мова і література в школі. – 2014. – №5(115). – 64 с. – С. 18–23.

У статті з позицій компетентнісного підходу розглядається проблема результативності методів навчання правопису в загальній системі методів мовної освіти; дається їх характеристика, розкриваються методично доцільне співвідношення, особливості комбінування та специфіка застосування на уроках української мови у 5-7 класах.

Ключові слова: правописна компетентність, специфіка формування; проблемне навчання, текстоцен-трична модель навчання; методи, їх класифікація, співвідношення, комбінування, особливості застосування, ефективність.

В статье с позиций компетентностного похода рассматривается проблема результативности методов обучения правописанию в общей системе методов языкового образования; дается их характеристика, раскрывается методически целесообразное соотношение, особенности комбинирования и специфика применения на уроках украинского языка в 5-7 классах.

Ключевые слова: правописная компетентность, специфика формирования; проблемное обучение, текстоцентрическая модель; методы, их классификация, соотношение, комбинирование, особенности применения, эффективность.

The article from the standpoint of the competency approach addresses the problem of the effectiveness of methods of learning spelling in the general system of language education methods; given their characteristics, revealed methodically suitable ratio, combining features and specific application of the lessons of the Ukrainian language in grades 5-7.

Keywords: by spelling competence, specificity of formation; problem-based learning, tekstotsentricheskaya model; methods, their classification, value, combining, especially application efficiency.

Цитата, с. 18. Для реалізації компетентнісного підходу у навчанні української мови і правопису зокрема найпродуктивнішим видається використання в, класифікованих з урахуванням суспільних та особистісних запитів і потреб, обумовлених ними мети, змісту й очікуваних результатів навчання, що підлягають контролю. З позицій зазначеного підходу доцільне розмежування таких груп методів:

1) методи здобування знань про мову, мовлення і способи діяльності з відповідним матеріалом;

2) методи формування й закріплення мовних і мов¬леннєвих умінь;

3) методи практичного застосування знань, умінь і навичок у мовленнєвій діяльності;

4) методи контролю, перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок.

До першої групи методів належать: пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний; проблемний, частково-пошуковий та ін.

До методів другої групи, що передбачають формування й закріплення мовних і мовленнєвих умінь, відносять насамперед метод вправ, що передбачає розпізнавання одиниць із заданими ознаками, мовний аналіз, групування, конструювання, реконструювання, трансформацію тощо.

Третя група методів – практичного використання мовних засобів у мовленнєвій діяльності – включає роботу з текстом, зокрема його правописними аспектами, написання переказів, творів, моделювання висловлювань.

Методи четвертої групи – переважно тести й диктанти – забезпечують контроль над процесом засвоєння знань, формування вмінь і навичок, виявляють «слабкі місця», що потребують корекції, дають змогу перевірити й оцінити ефективність навчання.

Назва пояснювально-ілюстративного, інформаційно-рецептивного, або методу повідомлення нових знань, походить від його функцій і призначення – повідомити навчальну інформацію в готовому вигляді, підтвердити її наочними засобами, забезпечити сприйняття, осмислення й запам’ятовування учнями. Це один із найефективніших способів передачі узагальненого й систематизованого досвіду людства.

До групи методів повідомлення нових знань відносять: розповідь учителя, шкільну лекцію, бесіду, пояснення, спостереження над мовою, роботу з підручником, Інтернет-ресурсами, проблемно-пошукові методи, взаємонавчання та ін.

Пояснювально-ілюстративний тип навчання стимулює мисленнєву діяльність учнів, забезпечує засвоєння ними значного обсягу знань, набуття вмінь, розвиток пізнавальної активності й розумових здібностей.

Готову інформацію доцільно надавати учням, якщо:

1) рівень їх підготовленості недостатній для засто¬сування частково-пошукового (евристичного) або проблемного методів;

2) здобування інформації зазначеними методами надто затратне в часі;

3) повідомлюване має суто прикладний характер, обслуговує конкретні вміння й навички (це стосується більшості правил правопису). У цьому разі надання теоретичних відомостей у готовому вигляді дасть можливість зекономити час на тренувальні вправи.

Цитата, с. 23. Застосування алгоритмів методично доцільне на першому етапі ознайомлення з правописним правилом. Надалі, в міру оволодіння алгоритмом, його доцільно поступово згортати, оскільки необхідність у постійному відтворенні усіх кроків (дій) відпадає.

У класах, де навчаються більш підготовлені діти, окремі ланки алгоритмів можна опускати. У міру вироблення навички доцільно зменшувати кількість операцій, виконання яких стане надлишковим.

До різновидів програмованого навчання належать тести, широко застосовувані у навчанні правопису. У процесі виконання тестових завдань учні здійснюють частковий пошук, аналізують усі варіанти відповідей, щоб знайти правильну.

Дехто з методистів вважає, що прийомів алгоритмізації потребують насамперед менш підготовлені учні, а сильніші самі знаходять спосіб застосувати правило. З огляду на це вони застерігають від захоплення громіздкими схемами алгоритмів, які неоднаково сприймаються всіма учнями, а надають перевагу класичним зразкам міркувань. Водночас немає нездоланної суперечності між зразком міркування та його графічним зображенням – алгоритмом.

Програмоване навчання має окремі недоліки, зумовлені його внутрішньою структурою. Це превалювання слова вчителя над розвитком мовлення учнів, підміна процесу навчання надмірним контролем знань учнів; часто випадковий характер вибору правильної відповіді й відповідно – оцінки знань; обмеженість використання алгоритмів, їх орієнтація на репродуктивний спосіб здобування знань; однобічний інформативний підхід до використання наочності без її належної логічної обробки – аналізу, порівняння, узагальнення.

Зазначені недоліки нівелюються, однак, перевагами програмованого навчання. А вони полягають у залученні сучасних освітніх технологій, економії навчального часу, піднесенні якості й результативності навчального процесу, здійсненні зворотного зв’язку, у розвиткові в учнів навичок самостійної роботи й самоконтролю, в забезпеченні максимальної індивідуалізації навчання з урахуванням пізнавальних можливостей учнів, неоднакового темпу оволодіння знаннями кожним із них, а також рівня засвоєності попереднього матеріалу. Застосування програмованого навчання передбачає частковий пошук інформації та способу дії, воно актуалізує пошукові методи навчання.

Удосконалення системи методів навчання української мови в цілому й правопису зокрема передбачає об’єднання і взаємопроникнення рецептивної, репродуктивної та продуктивної, творчої діяльності учнів, їх навчання, виховання і розвитку. А це зумовлює необхідність комбінування методів, спрямованих на сприймання, відтворення, засвоєння й застосування спеціальних мовних та екстралінгвістичних знань, формування вмінь і навичок, здобуття і пошук нових знань та способів їх творчого нестандартного застосування.

Література

1. Алексюк A.M. Загальні методи навчання в школі / A.M. Алексюк. – 2-ге вид., перероб. і доп.. – К.: Рад. школа, 1981. –206 с.

2. Беляев О.М. Сучасний урок української мови / О.М. Беляев. – К: Рад. школа, 1981. – 176 с.

3. Бондаренко Н.В. Педагогічні технології / Н.В. Бондаренко // Гуманітарні технології: конспект лекцій; за ред. В.В. Різуна. – К: Видавничий дім «KM Academia», 1994. – С. 30-58.

4. Махмутов М.И. Организация проблемного обучения / М.И. Махмутов. – М.: Просвещение, 1977.

5. Плиско К.М. Принципи, методи і форми навчання української мови: теоретичний аспект [навч. посібник]. – Харків: Основа, 1995.

6. Успенский М.Б. Совершенствование методов и приемов обучения русскому языку в национальной школе / М.Б. Успенский. – М.: Педагогика, 1979. – 127 с.

7. Фурман А.В. Теорія навчальних проблемних ситуацій: психолого-педагогічний аспект [монографія] / А.В. Фурман. – Тернопіль: Астон, 2007. – 164 с.