Т. Яценко. Внесок українських діячів культури та освіти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у розвиток методичної науки …27–31.
Для покликання: Яценко Т. Внесок українських діячів культури та освіти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у розвиток методичної науки [Текст] / Т. Яценко // Українська мова і література в школі. – 2014. – №7(117). – 64 с. – С. 27–31.
У статті розглянуто методологічні надбання прогресивних діячів культури та освіти другої половини ХІХ – початку ХХ ст., наголошено на їх доцільній трансформації в тенденціях розвитку сучасної шкільної літературної освіти.
Ключові слова: національна культура, українські діячі культури та освіти, шкільна освіта, українська література, методика навчання літератури, тенденції розвитку.
В статье рассмотрены методологические наработки прогрессивных деятелей культуры и образования второй половины ХІХ – начала ХХ века, отмечено их целесообразную трансформацию в тенденциях развития современного школьного литературного образования.
Ключевые слова: национальная культура, украинские деятели культуры и образования, школьное образование, украинская литература, методика обучения литературе, тенденции развития.
In this article the methodical properties of progressive cultural and educational leaders of the second part of ХІХ – beginning of ХХ centuries is considered. Their appropriate transformation in development of modern school literature education trends is emphasised.
Keywords: national culture, Ukrainian cultural and educational leaders, school education, Ukrainian Literature, the methodology of literature teaching, development trends.
Цитата, с. 28. Науково-педагогічні пошуки О. Духновича визначалися розв’язанням дидактичних проблем диференціації та індивідуалізації розвивального навчання, міжпредметних зв’язків, активізації пізнавальної діяльності учнів, самоосвіти й виховання школярів [6, с. 270-271]. У теорії шкільної освіти вчений обґрунтував необхідність запровадження таких основних принципів навчання як природовідповідність, самостійність, доступність, активність навчання, міцність засвоєння знань, наочність. Розглядаючи навчання як можливість пізнання природи і суспільства, він указував на принципову подібність пізнавальної діяльності учня і вченого, розуміючи науку як процес здобуття нових знань про природу, людину і суспільство. Зауважимо, що педагогічні орієнтири О. Духновича співвідносяться із сучасною тенденцією щодо технологізації навчання, що надає учням дидактично розроблену й психологічно вмотивовану систему навчальних завдань та орієнтовну основу розумових дій, спрямованих на їх виконання.
Серед методів і прийомів активізації усвідомленого сприймання школярами навчального матеріалу О. Духнович актуалізував використання інтелектуальних завдань та ігрових прийомів на уроці. У колі педагогічних інтересів вченого була проблема оцінювання знань, розв’язання якої є одним із основних завдань сучасної освіти. Педагог «вирізняв щоденні, щотижневі, щомісячні» перевірки знань, рекомендував двічі на рік проводити «публічну перевірку знань», враховуючи як учнівські досягнення, так і результативність роботи вчителя [6, с. 271].
Вагомий внесок у розвиток шкільної освіти зробив Костянтин Ушинський (1824-1871) – основоположник наукової педагогіки, автор праць із теорії навчання й виховання. Глибоке педагогічне зацікавлення розбудовою народної школи, що традиційно базується на родинному вихованні, засвідчує його стаття «Про народність у громадському вихованні» (1857).
У педагогічній праці «Людина як предмет виховання» (1868) вчений всебічно обґрунтував роль педагогічної науки й цілеспрямованого виховання, що сприяє розвитку фізичних, розумових і моральних можливостей учня. Педагог переконливо довів важливість врахування принципу народності в навчанні й вихованні, значення рідної мови, практичного досвіду дитини. К. Ушинський обстоював значимість активності й розумового розвитку дитини в навчанні, підкреслюючи, що «розум – не що інше, як добре організована система знань [7, с. 37]». На його думку, навчання повинно бути систематичним, послідовним і посильним.
Цитата, с. 31. У контексті осмислення тенденцій розвитку освіти й педагогічної думки в Україні початку ХХ ст. знаковою була доба Української Народної Республіки (1917-1920 рр.), в період якої спостерігався державний інтерес до проблем організації шкільної освіти, відкриття гімназій та вищих шкіл, підручникотворення [4, с. 224-230, с. 234-238]. Вагомим здобутком нової української освіти був її розвиток на засадах народності, гуманізму і патріотизму. Особливо помітною була тенденція до демократизації та співпраці школи із широкими колами громадськості щодо питання виховання підростаючого покоління. Викладання у навчальних закладах активно набувало національного характеру, зокрема започатковувалося вивчення таких предметів як українська мова і література, українознавство, історія та географія України, розроблялися навчальні програми і підручники, створювалися бібліотеки української літератури. Розробляючи концепцію національної освіти й виховання, видатні діячі української культури і освіти Михайло Грушевський (18661934), Іван Стешенко (1873-1918), Іван Огієнко (18821972), Софія Русова (1856-1940) вбачали перспективу розвитку народної школи та духовного відродження народу шляхом реалізації ідей демократизації, гуманізації, пріоритетності загальнолюдських та національних цінностей.
Література
1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П. Калениченко. – M.: Педагогика, 1988. – 640 с.
2. Антощак M.M. Громадська та освітньо-наукова діяльність Mикoли Олександровича Корфа: автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / M.M. Антощак; Запоріз. нац. ун-т. – Запоріжжя, 2010. – 20 с.
3. Mазуркeвич О.Р. Визначні українські педагоги – народні просвітителі / О.Р. Mазуркeвич. – К.: Тов-во «Знання», 1963. – 80 с.
4. Meдвiдь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: навч. посіб. / Л.А. Meдвiдь. – Київ: Вікар, 2003. – ЗЗб с.
б. Провідники духовності в Україні: Довідник / За ред. І.Ф. Кураса. – К.: Вища школа, 2003. – 783 с.
6. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн.: навч. посіб. / За ред. О.В. Сухомлинської. – Кн. 1. – К.: Либідь, 200б. – 624 с.
7. Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии / К.Д. Ушинский // Собр. соч. в 11 т. – Т. 1. – M., Л.: Изд. АПН РСФСР, 19б0. – 77б с.
Literatura
1. Antologiya pedagogicheskoj mysli Ukrainskoj SSR / Sost. N.P. Kalenichenko. – m.: Pedagogika, 1988. – 640 s.
2. Antoshhak M.M. Gromadska ta osvitno-naukova diyalnist Mikoli Oleksandrovicha Korfa: avtoref. dis. ... kand. ist. nauk : 07.00.01 / M.M. Antoshhak; Zaporiz. nac. un-t. – Zaporizhzhya, 2010. – 20 s.
3. Mazurkevich O.R. Viznachni ukramski pedagogi – narodni prosvititeli / O.R. Mazurkevich. – K.: Tov-vo «Znannya», 1963. – 80 s.
4. Medvid L.A. Istoriya nacionahra osviti і pedagogichmn dumki v ukrami: navch. posib. / L.A. Medvid. – Kyiv: Vikar, 2003. – ЗЗб s.
б. Providniki duxovnosti v Ukraini: Dovidnik / Za red. I.F. Kurasa. – K.: Vyshha Shkola, 2003. – 783 s.
6. Ukrainska pedagogika v personaliyax: U 2 kn.: navch. posib. / Za red. O.V. Sukhomlynskoi. – Kn. 1. – K.: Lybid, 200б. – 624 s.
7. Ushinskij K.D. Chelovek kak predmet vospitaniya. Opyt pedagogicheskoj antropologii / K.D. Ushinskij // Sobr. soch. v 11 t. – T. 1. – M., L.: Izd. APN RSFSR, 19б0. – 77б s.
|