Намагання утримати в собі людське – ось найголовніше бажання Петровича: чи то доглядом за собаками, чи відгортанням снігу, чи розмовами з молодшим товаришем по бездомному існуванню. Розуміння, що тільки каторжна праця може врятувати людину від моральної загибелі і фізичного самознищення, спонукає головного героя до певних, хай і не рішучих, та все ж дій. Останнє коло пекла (бо людським життям це назвати важко) для Петровича було і фізично, і морально болісним. У нього було віднято все, і почуття порожнечі не дозволяло навіть жити минулим. Тому після побиття його такими ж волоцюгами за територію прийняв смерть як благо: «Надзвичайна легкість здивувала і захопила».

Більшість оповідань мають драматичну колізію, тільки зрідка трапляються оповідання іронічні, присмачені добрим гумором, іноді й з перцем. В оповіданні «Трико із Парижа» кількома штрихами описано жіночі типи, характерні риси, долі. Спільність і відмінність проблем героїнь зосереджені на щасливому-нещасливому заміжжі. І все ж, як стверджує Катерина, один з персонажів твору, найбільше жіноче щастя – діти, звідси й терпіння та поблажливе ставлення до вад чоловіків.

Оповідання у збірці «Мород» різнотематичні, охоплюють різні періоди історії, географічно теж не прив’язані до однієї території чи регіону. Хоча у більшості творів вказано чітко, де відбуваються події, проте названий населений пункт може знаходитися будь-де, бо проблеми, які хвилюють мешканців, спільні: у когось – це боротьба за виживання, у іншого – нудьга від нужденного або навпаки, пересиченого життя, ще в когось – внутрішній поєдинок між мораллю і духовністю.

Оповідання «Мара» розповідає про долі людські напередодні Другої світової війни. Автор кількома штрихами змальовує характерну ознаку того часу – простування у світле майбутнє. Капітан Томський – головний герой, живе відчуттям, що у нього немає майбутнього: «Наче провалля попереду, порожнеча навколо, облуда. Багато хто, свідомо чи несвідомо, перебувають у стані неузгодженості. Всі учасники вистави – на перших ролях. Головні герої вишикувалися ланцюжком, один до одного впритул, крокують шляхом прямим. Величезні прожектори сліплять очі, щоб не бачили майбутнього. Й у спину лупить світло: не озиратися! Отак поміж майбутнім і минулим, а сучасного не розуміють».