Щодо питання формування естетичної компетентності особистості богослов-філосов Фома Аквінський писав: «Краса становить те ж саме, що й добро, і вони відрізняються одне від одного тільки деталями» [5; 39]. У його вченні внутрішній світ особистості розглядався як «спілкуванням з Богом», а естетичний зміст творів мистецтва обмежувався. В основі його естетики – ідея підпорядкування мистецтва, митця Богові та церкві. Мистецтво, за Фомою Аквінським, мало перетворитись на ілюстратора тогочасних доктрин, розвиватись в межах певного канону. Кожен твір мистецтва мав бути втіленням образу божественної ідеї, а митець розглядався як провісник Бога [3; 356].

За доби Середньовіччя було відкрито перші університети, які у наш час визнані найкращими, зокрема, у Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348), Кракові (1364) та інших містах.

Ця доба відзначилась великим впливом церкви. Формування естетичної компетентності відбувалось засобами релігійної літератури, художніми полотнами на біблійну тематику, музичним супроводом церковних служб.

ІІІ – Епоха Відродження розвивалась під впливом нового світогляду – гуманізму. Саме у цю епоху естетика відокремилась як самостійний розділ філософської науки, що сприяло формуванню естетичної компетентності особистості.

Епоха Відродження відкрила світові спадщину Леонардо да Вінчі, Альбреха Дюрера, Лоренцо Валла, Піко делла Мірандола, у центрі естетичних уподобань яких була людина. Від творів цих митців люди отримували не тільки естетичну насолоду, а й привід замислитись. Саме у цю епоху було створено геніальні художні полотна, які й до цього часу не втратили своєї цінності та сприяють формуванню естетичної компетентності особистості [9; 54].

Видатний італійський живописець, скульптор, архітектор і поет Мікеланджело Буанарротті вважав, що на формування естетичної компетентності впливає саме споглядання творів мистецтва, бо «від витворів мистецтва людина отримує естетичну насолоду, вчиться відрізняти прекрасне від потворного» [14; 397].

У 1750 році вийшов друком перший том теоретичного трактату «Естетика», автором якого був німецький філософ і теоретик мистецтва Олександр Готліб Баумгартен. Філософ обґрунтував та визначив предмет естетики через поняття «досконале». «Естетика – це наука про досконале у світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання й удосконалення смаку» [3; 16-17]. Тобто він вважав, що у процесі формування естетичної компетентності людина, аналізуючи та відрізняючи досконале від потворного, сама удосконалюється.

Філософи-гуманісти епохи Відродження значну увагу приділяли формуванню естетичної компетентності людини, яке здійснювалось за допомогою засобів літератури та мистецтва .

Італійський педагог Вітторіно да Фельтре створив школу «Будинок радості», якою уславився як «батько гуманності» і як учитель нового типу. Він першим втілив ідею формування естетичної компетентності у школі на природі. Його школа була розташована біля мальовничого озера, серед алей та фонтанів. Стіни класів були прикрашені фресками із портретами учнів та їх малюнками. Педагог вважав, що привчаючи дітей до прекрасного, вишуканого, формуючи їх естетичну компетентність, його учні навчаться не тільки оцінювати, а й самостійно створювати естетично довершені твори. Поряд із такими науками, як математика, астрономія, логіка, метафізика, природознавство, обов’язковими були мова, література, музика і живопис, що, звичайно ж, сприяло формуванню естетичної компетентності особистості [12; 454].

Видатний нідерландський учений-гуманіст, педагог Еразм Роттердамський у своїх памфлетах «Похвала глупості», «Розмови запросто» та «Молодим дітям наука» розвинув думку про те, що і навчання, і формування естетичної компетентності має бути легким, приємним, розвиваючим активність, самостійність та творчість дитини [10; 114].

Доба Відродження відзначилась бурхливим розвитком освіти і науки. Було відкрито нові університети, школи підвищеного типу (колегіуми, гімназії), у яких наставники дбали про всебічний розвиток дитини. Естетика виділилась як окрема наука, зріс інтерес до питання формування естетичної компетентності.

IV – У добу Просвітництва було закладено теоретичні підвалини естетичного виховання та формування естетичної компетентності. У філософській, психологічній та педагогічний науці з’явились нові ідеї, доробки, праці.

Італійський філософ Джамбатіст Віко вважав, що формування естетичної компетентності залежить від «динаміки розвитку цивілізації, адже «витончені мистецтва» можуть виникати тільки у просвітницькі часи, коли людина за своїм інтелектуальним рівнем матиме необхідність у задоволенні естетичних потреб» [3; 213].

Французький письменник Франсуа Рабле у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» висвітив своє розуміння педагогіки доби Відродження. На прикладі головного героя роману – Гаргантюа, Рабле розповідає про рівень тогочасної освіти та дає рекомендації щодо її удосконалення. Письменник пише, що одними із засобів формування естетичної компетентності виступають природа і мистецтво. Він пропонує більше милуватися природою, прогулюватися в поля, ліси, збирати рослини для гербарію, вечорами спостерігати за зірками; аби розуміти і отримувати естетичне задоволення від творів мистецтва, Ф. Рабле радить вчитися співати та грати на кількох музичних інструментах [10; 114].

Німецький філософ, письменник, енциклопедист Вольтер у творі «Кандід або Оптимізм», торкаючись питання формування естетичної компетентності, писав: «Цей світ найдосконаліший серед усіх світів» і «людина духовно зростає навчившись отримувати естетичне задоволення від оточуючого її середовища [14; 611]». Щодо естетичної компетентності людини Вольтер стверджував, що «це не просто здатність інтуїтивно відчувати прекрасне і несвідоме хвилювання під час зустрічі з ним, а й уміння розбиратись у найдрібніших витонченостях [5; 285]».

Жан-Жак Руссо - автор творів «Чи сприяє прогрес наук і мистецтв поліпшенню або погіршенню моральності», «Міркування про походження та причини нерівності між людьми», «Громадський вирок», «Еміль, або Про виховання», сформулював три завдання виховання - це виховання добрих почуттів, добрих міркувань і доброї волі [1; 39]. На його думку естетична компетентність це «лише здатність людини робити висновки про те, що подобається або не подобається найбільшій кількості людей [8; 59]».

Французький вчений Шарль Баттьо вважав, що мистецтво сприяє формуванню естетичної компетентності, викликає почуття задоволення, наслідує природу. Усі види мистецтва поділяв на дві категорії «витончені», до яких відносив музику, поезію, скульптуру, живопис, танець, та «прикладні» - архітектура та красномовність [3; 211].

Ш. Баттьо наголошував, що «лише естетичний смак породжує шедеври мистецтва, що містять природний і вільний дух», «Якщо мета науки – істина, то мета мистецтва – добро і краса [5; 383]».

Відомий французький філософ-енциклопедист Дені Дідро автор праць «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», «Трактат про прекрасне», «Досвід живопису», «Про людину», «План університету або школи публічного викладання всіх наук для російського уряду» та інші [10; 129]. Філософ висловив ідею, що формування естетичної компетентності особистості буде відбуватися тоді, коли вона буде робити все естетично досконало: «Якщо чесна людина береться за перо, за пензлик або за різець, то своє завдання вона повинна вбачати в тому, щоб зобразити доброчесність привабливою, а порок таким, що відштовхує [3; 248]», тому що художник, на його думку, зобов’язаний бути «наставником усього людства», «естетично зображати реальне життя [14; 615]», «талант наслідує природу, смак підказує йому вибір [8; 59] ». На думку філософа, найбільший вплив на формування естетичної компетентності має мистецтво, яке наслідує природу. «Суть краси твору мистецтва складає правдивість змісту її природність та простота вираження [15; 78] ».

Видатний філософ Іммануїл Кант був переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, і тільки людство «може бути ідеалом досконалості». На його думку, естетика – наука про «правила чуттєвості» [3; 18]. Філософ розробив механізм естетичного оцінювання, виокремив проблему естетичного смаку. І.Кант розширив понятійно-категоріальний апарат естетики, обґрунтував такі поняття як смак, уява, доцільність, досконалість, витонченість, самоспостереження та ін. Його філософські погляди ґрунтувалися на протиставленні етичного та естетичного, хоча згодом його естетичні концепції були дещо однобічно витлумачені представниками так званої теорії «чистого мистецтва», «мистецтва заради мистецтва [3; 19]».

Естетичні погляди німецького філософа Артура Шопенгауера ґрунтувались на аналізі кількох проблем, серед яких найпослідовніше опрацьована проблема видів мистецтва. На думку філософа, мистецтво може відповідати кожному із вікових і психологічних станів людини, адже мистецтво – це завжди новий і по-новому створений світ. Шопенгауер вважав, що реальне життя позначене песимізмом і розчаруванням, подолання яких можливе шляхом естетичного споглядання [3; 21].

Англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк у своїх працях: «Лист про віротерпимість», «Дослідження про людський розум», «Думки про виховання», «Про управління розумом» та ін., значне місце приділяв питанню формування естетичної компетентності особистості. У книзі «Думки про виховання» Локк писав, що необхідно виховувати джентльмена, у становленні якого значну роль відіграє його морально-естетична сфера. Джентльмен, за Дж. Локком, має відрізнятися, насамперед, «витонченістю у поводженні». Таку людину можна виховати тільки гуманними методами [1; 37].

Фундатор наукової педагогіки, видатний чеський мислитель Ян Амос Коменський, автор праць «Велика дидактика», «Вихід із шкільних лабіринтів», «Всезагальна рада», «Материнська школа», «Правила легшої граматики», «Продовження братського заповіту» та інших. Педагог значну увагу приділяв питанню формування естетичної компетентності особистості. Я.А.Коменський вважав, що гармонійний розвиток дитини неможливий без викладання співів і музики, пропонував тренувати дітей з цих предметів, аби рівень естетичної компетентності дитини був високим. Вчений відмічав, що віршики і пісеньки розвивають у дитини пам’ять та сприяють формуванню естетичної компетентності. «А, дякуючи ритмам і мелодії, вона сприймає більше, легше, приємніше [7; 53]».

На його думку, формування естетичної компетентності буде ефективнішим за умови використання малюнків. У своїй ілюстрованій дитячій енциклопедії «Видимий світ у малюнках» він на конкретному матеріалі показав, як необхідно використовувати наочність. «Чим більше знання спираються на відчуття, тим вони достовірніші, оскільки власне спостереження заміняє багато доказів [6; 31]».

(Закінчення див. у частині 03)