Для посилання:
Васьківська Г. О. Знання про людину у змісті освіти старшої школи як основа формування діалогу культур [Електронний ресурс] / Г. О. Васьківська // Сайт лабораторії дидактики Інституту педагогіки. - 2013. - 5 с. - Режим доступу: http://didactics.ucoz.ua/publ/nashi_statti/vaskivska_galina_oleksijivna/znannja_pro_ljudinu_u_zmisti_osviti_starshoji_shkoli_jak_osnova_formuvannja_dialogu_kultur/1-1-0-82
 

Знання про людину у змісті освіти старшої школи

як основа формування діалогу культур

Г. О.  Васьківська,

кандидат педагогічних наук,

Інститут педагогіки НАПН України

В умовах відновлення всіх сфер життєдіяльності суспільства найважливішим завданням сучасної освіти є формування особистості, здатної до реалізації своїх можливостей, соціально стійкої, яка прагне виробляти й змінювати власну позицію у мінливих обставинах життя, активно брати участь у демократичних перетвореннях, уміти конструктивно спілкуватися з представниками будь-якої національності, бути виваженою і толерантною.

Відкритість школи, умови для розвитку природних задатків, нахилів, інтересів кожної дитини, орієнтація на загальнолюдські цінності – добро, милосердя, професійну підготовку – усе це відповідає вимогам людства до освіти.

У статті 35 Закону України «Про освіту» наголошується, що «загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення».

Кардинальні зміни у соціально-економічній галузі країни, що відбуваються останніми роками, актуалізують нові завдання щодо підготовки підростаючого покоління до сучасного життя,

= с. 1 =

до свідомої активної участі у різних сферах соціальної практики. Інтеграція України у світовий освітній простір зумовлює як одне з головних завдань – підвищення якості освіти учнів, удосконалення форм і методів навчання. Проблемі підвищення якості освіти присвячено значну кількість досліджень, які з різних ракурсів розглядають цю проблему: цілковите оновлення змісту освіти; розробка і впровадження інтенсивних технологій; індивідуалізація і диференціація навчання; удосконалення підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів; збільшення альтернативних закладів освіти тощо.

Необхідність міжкультурного діалогу в сучасному глобалізованому світі вимагає здобуття універсальних знань, які дадуть змогу будь-кому орієнтуватися не лише в обраній професійній діяльності, а й у повсякденному житті. Сьогодення характеризується прискоренням соціальних ритмів, наростанням обсягів необхідної інформації, інтенсифікації соціальних і професіональних контактів між окремими людьми, соціальними групами та професіональними співтовариствами з різних країн. В епоху глобалізації будь-яка соціальна і професійна діяльність стає проміжною. За цієї обставини будь-яка людина може опинитися у непередбачуваних для неї комунікативних, професійних і соціальних ситуаціях. В свою чергу, освіта орієнтується на широку міждисциплінарну підготовку учнів – формування ефективних механізмів динамічної комунікативної та міжкультурної взаємодії.

Система загальної середньої освіти має низку пріоритетних показників, значну кількість розроблених методик і програм, що заслуговують на увагу педагогічної громадськості. Однак, потреби сьогодення висувають до освіти вимоги, що пов’язані з актуалізацією цінності знань про саму людину. Основні проблеми освіти, що потребують вивчення, це – орієнтація на професійну підготовку, з одного боку, і перегляд застарілих уявлень про гармонійний розвиток людини – з іншого.

Учня не вчать, як формувати життєві цілі (особисте життя, оточення, робота, розвиток, відчуття щастя) та в який спосіб їх можна досягти. Освіта орієнтує суб’єктів освітньої діяльності

= с. 2 =

на формування особистості – сильної, соціально активної людини, її гармонійний розвиток і цілеспрямовану підготовку до життя. Взаємозалежність і взаємозумовленість знань про людину (правових, економічних, етичних, природничих тощо) визначають зміст освіти, а знання – через її систему – формують людей (їхні здібності), у відповідь – люди, за своїми здібностями, встановлюють і реалізують у суспільстві систему взаємин, де саме ця система (організація життя суспільства) сприяє створенню блага [2].

У контексті зазначеного, знання – первинні, вони визначають процеси, що відбуваються в суспільстві, а система загальної середньої і вищої освіти є основним носієм знань. Через недостатнє усвідомлення цих положень педагогічною громадськістю виникають основні проблеми, що стосуються взаємозв’язку освіти та суспільства – це недооцінка можливостей використання освіти щодо розвитку суспільства, розв’язання глобальних проблем, відсутність визнаних і чітко визначених вимог до формування людини як особистості.

Нова гуманітарна парадигма освіти спирається на низку ідей, які до кінця XX ст. ані в гносеології, ані в теорії науки спеціально не розроблялися. Центральна ідея нової парадигми – це філософська ідея людиноцентризму, що не просто ставить людину в центр уваги науки, а водночас переносить акцент у пізнанні з об’єктивно існуючого поза і незалежно від людини світу на світ самої людини. Вона розглядає людину як істоту багатогранну, що самоорганізовується, унікальну й самодостатню, здатну до творчості, спрямовану, зокрема, і на саму себе. «Філософія людиноцентризму, крім всього іншого, пропонує свій особливий стиль мислення – креативний метод осягнення реальності. На початку нового тисячоліття повніше усвідомлюється потреба в особливій установці людиноцентризму, в розробленні (формуванні) такого мислення, яке первісно «відштовхується» від людини і дотримується суто антропних принципів у розмінні і тлумаченні реальності [3, с. 18]».

= с. 3 =

Важливе місце посідає ідея особистісного знання, що пов’язане з особистістю вченого, який відкрив і створив це знання. Ця ідея практично повністю змінила погляд на систему наукового знання як певну впорядковану множинність, у яку кожний вчений робить і свій посильний внесок. Вона зажадала поставитися до знання як до «живого», рухливого, самозмінного, кількісно розмаїтого, що має широкий спектр характеристик: особистісних, когнітивних, емоційно-вольових тощо. Ідея волі й незалежності людини на всіх етапах її розвитку – від народження до смерті. Усвідомлення цієї ідеї нашим суспільством відбувається повільно, про що попереджує Б. М. Бім-Бад: «Щоб воля не привела до самознищення людей, освіта зобов’язана виявити в людині творця, і при цьому – творця добра. Відповідно до цих цілеспрямованостей профілактична й терапевтична функції освіти мають сприяти подоланню інтелектуальної несвободи; цінностей раба й ґвалтівника; страхів; боягузтва [1, с. 134]». Місце й роль людини у світі, який вона пізнає і перетворює, у цьому випадку значно змінюється, змушуючи її саму до самотворення, до зміни самої себе, до перегляду ставлення як до себе, так і суспільства.

Освічена людина, яка розуміє і приймає підґрунтя та особливості власної культури, не є цілісно культурною доти, поки вона не зрозуміє й не визнає інші позиції і цінності – «чужі», «сторонні». Тобто важливим засобом виховання людини є ідея діалогу культур, адже не на межі різних культур виявляються особливості й своєрідність кожної з них, а тільки через їх активний діалог відбувається власний розвиток і зміцнення самобутності. З огляду на це, ідея нового ціннісного ставлення до незнання в межах культури як специфічного пізнавального структурного утворення, що зафіксоване й описане за допомогою відомого знання і спрямоване на здобуття нового, ще невідомого знання, виступає рушієм загального розвитку суспільства. Незнання як і знання існує об’єктивно, виявляє себе осмислено сформульованими запитаннями, передбачає невичерпність

= с. 4 =

відповідей, породжує нечіткі відчуття нерозуміння тощо, що є природним проявом пізнання світу (природи) як такого, культуротворчим першопоштовхом у житті і діяльності людини мислячої з її правом вибору.

Знання про людину у змісті освіти старшої школи зреалізовують необхідність загальнокультурного підходу. Саме вони сприяють осмисленню таких понять, як культурна традиція, духовна культура, національна ідентифікація, культура міжнаціонального спілкування, толерантність тощо. Отже, діалог культур передбачає перехід від людини освіченої до людини культури, яка спроможна поєднувати у власній свідомості цінності різних культур, подекуди протилежних одна одній. Діалог культур, етика міжнаціонального спілкування є ознакою моральної культури кожної особистості, яка толерантно ставиться до іншої культури.

Література 

1. Белкин, П. Н. Концепции современного естествознания : учеб. пособ. для вузов [Текст] / П. Н. Белкин – М. : Высш. шк., 2004. – 335 с.

2. Васьківська, Г. О. Формування системи знань про людину в учнів старшої школи: теорія і практика : монографія [Текст] / Г. О. Васьківська. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. – 512 с.

3. Кремень, В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору [Текст] / В. Г. Кремень. – К. : Пед. думка. – 2009. – 520 с.

= с. 5 =