Для посилання:

Бондаренко Н. В. Теоретичні аспекти роботи над мовленнєвою культурою старшокласників [Текст] / Н. В. Бондаренко // Анотовані результати науково-дослідної роботи Інституту педагогіки НАПН України за 2011 рік: наукове видання. – К., Ін-т педагогіки, 2012. – 376 с., с. 140–141.

Теоретичні аспекти роботи над мовленнєвою культурою старшокласників

Н. В. Бондаренко, канд. пед. наук

Піднесення мовленнєвої культури – одне з основних завдань навчання української мови у старшій школі.

Культуру мовлення розуміють як практичне володіння нормами усної та писемної літературної мови і вміння комунікативно доцільно використовувати виражальні можливості (засоби) мови відповідно до мети, завдань і умов спілкування. Цю галузь розглядають як прикладний розділ мовознавства, що дає відповіді на два запитання: як говорити (писати) правильно і як говорити (писати) добре.

Основну проблематику культури мовлення визначають норми української літературної мови та її комунікативно-стилістичні якості – правильність, точність, логічність, чистота, багатство, виразність, доречність.

Г. О. Винокур розмежував два ступені культури мови на тій підставі, що поняття культури мови можна тлумачити у двоякому смислі слова залежно від того, матимемо ми на увазі винятково правильне мовлення чи також і мовлення вміле, вишукане.

Відповідно до цього положення культура мови має дворівневу структуру. Перший рівень – це правильність, або нормативність, мовлення. Другий – майстерність, вишуканість мовлення, тобто вміння створити якнайвдаліше висловлювання, вибрати для нього найточніші, найвиразніші слова, фразеологізми, граматичні форми, граматичні та синтаксичні конструкції.

Правильність мовлення передбачає додержання мовцями норм літературної мови. =с. 140= Розрізняють норми лексичні, орфоепічні (фонетичні), граматичні – словотвірні, морфологічні, синтаксичні, а також стилістичні, правописні та ін. Норми української літературної мови закріплені у відповідних словниках і довідниках.

Розвиваючи теорію Г. О. Винокура про два ступені культури мови, Б. М. Головін увів поняття зразкового мовлення і розробив структуру його якостей. Проблематика культури мови набула подальшого обґрунтування в працях В. Г. Костомарова й О. О. Леонтьєва, які сформулювали принцип комунікативної та стилістичної доцільності мовлення. Вчення про комунікативно-стилістичні якості мовлення (точність, логічність, чистоту, багатство, виразність, доречність), залишаючись на піку актуальності, становить ядро системи роботи з культури мовлення учнів. =с.141=