Погребенник Володимир. Велич Тараса Шевченка …2–4.

Для покликання: Погребенник Володимир. Велич Тараса Шевченка [Текст] / Володимир Погребенник // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – №6. – 48 с. – С. 2–4.

Статтю присвячено творчій величі спадщини Т.Шевченка, що піднесла високі ідеали гуманізму, волі, добра й краси, висвітленню ідейної та естетичної потужності, новаторствa його класичних текстів.

Ключові слова: велич, поезія, гуманістичний ідеал, краса, новаторство.

Статья посвящена творческому величию наследия Т.Шевченко, возвысившему идеалы гуманизма, свободы, добра и красоты, освещению идейной и эстетической мощи, новаторства его классических текстов.

Ключевые слова: величие, поэзия, гуманистический идеал, красота, новаторство.

The article is dedicated to the creative greatness of T.Shevchenko’s heritage, which has higher raised the ideals of humanism, freedom, goodness and beauty. It covers the ideas and aesthetic power, innovation of his classic texts.

Keywords: greatness, poetry, humanistic ideal, beauty, innovation.

Цитата, с. 2. Тарас Шевченко - поет-національний пророк, голос народного сумління, духовний батько українства, творець традиції літературної праці як подвигу, заклику, пророцтва. Найпереконливішу оцінку величі Шевченка дав Іван Франко у відомих словах про сина мужика, який зріс на володаря у царстві Духа, кріпака, що став велетнем у царстві людської культури, та самоука, котрий вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Творча велич митця полягає утім, що його неповторний художній світ наскрізь перейнятий ідеями волі, добра і справедливості, релігійним чуттям, є людиноцентричним і найтісніше пов’язаним з історією. Неоціненна спадщина Кобзаря – це національна святиня, Новий Заповіт українському народові і вселюдству.

Тарас Шевченко, народившися на княжій Звенигородщині, волею провидіння поєднав у собі східно- й західноукраїнську кров (від матері Катерини Бойко, рід якої походив із Карпат). Тобто волею Провидіння він був рокованим стати великим співцем нової і вільної української родини, великим соборником. У Вільно 16-літнім юнаком, закоханим у молоду модистку Ядвіґу, він під час повстання поляків усвідомив найвищу гідність, із якою народ зривається з рабських колін виборювати волю і долю, що згодом перейшло у творчість.

Північна столиця не стала в біографії Шевченка, на відміну від Гоголевої, місцем зросійщення. Дуже селянське здоров’я духу гайдамацького нащадка спричинилося до того, що Петербург стимулював «його потужну національну суть» (Є.Маланюк). На крилах волі він перелетів із брудного ширяєвського піддашшя у чарівні зали Академії мистецтв, став одним із улюблених учнів знаменитого К.Брюллова, згодом першим у Росії академіком гравюри. Творча велич митця виявилась і утім, що він став геніальним синтетиком – поетом у малярстві й найкращим художником слова у красній словесності.

Шевченків світогляд набув рис ренесансного «людиноцентризму» – тієї гуманістичної філософії, котра ставить людину в центр світу, підпорядковує її потребам культуру, природу. Ідея свободи людини і нації запалила в творчості Т.Шевченка, страшного всякій антиукраїнській владі, «непереможне сонце волелюбства» (М. Рильський). Митець був оригінальним мислителем, він заснував у літературі традицію самозреченої любові до України, виступив речником довічних істин, що не завше покривалися християнським ідеалом, розкрив протилежність «духа істини» й російських порядків. Розпізнавши добре самодержавну дійсність, Шевченко визнав її аморальною, винною в несправедливостях і нещастях народів. Навіть припустив: найкраще державі було б не мати ніякої політики. «Пізній» Шевченко молитовно вимріював настання на землі золотого віку доби братолюбія, «єдиномислія» українців. Митець відкидав усілякі зло і «моральну гидоту», до котрої зараховував і дрібноту людських пристрастей, і рабську покірність лицарських нащадків у ярмі, лакейство і безбожництво матеріалістичних «напівлюдей». Поряд із кодексом правди наймаркан-тнішою семою творчості Т.Шевченка стали «антропоцентрична релігійність» (Дм. Чижевський), патріотична свідомість і національна воля. Ще у передмові до «Кобзаря» (1847) Шевченко наголосив етноментальну окремішність українців, визначив культурну програму нації: не зважати «на москалів», їх кпини й глузування та спокійно писати по-своєму. Адже не тільки у них народ і слово, а і в українців. Так творець української модерної нації протиставився тодішнім письменникам-малоросам, котрі вважали себе «сынами отчизны общей» – Російської імперії. Їм на противагу Тарас Шевченко запорукою успішного розвитку нашої культури засадничо визначив її українськість і рідномовність, відпорність на ворожі духом чужі впливи.

Література

1. Цит. за: Зайцев Павло. Життя Тараса Шевченка. - К. : Мистецтво, 1994. – 316 с.