Для посилання:

Барановська Олена. Варіативність форм диференційованого навчання [Текст] / Олена Барановська // Біологія і хімія в школі. – 2011. – № 4 (86). – С. 26–29.

Варіативність форм диференційованого навчання

Олена БАРАНОВСЬКА,

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії дидактики Інституту педагогіки НАПН України

Анотація. Стаття присвячена формам організації навчальної діяльності учнів в умовах диференційованого навчання, викладено результати дослідження ефективності їх варіативного використання у навчальному процесі.

Ключові слова: диференційоване навчання; варіативність; форми організації навчальної діяльності учнів.

Елена БАРАНОВСКАЯ

Вариативность форм дифференцированного обучения

Аннотация. Статья посвящена формам организации учебной деятельности учащихся в условиях дифференцированного обучения, изложены результаты исследования эффективности их вариативного использования в учебном процессе.

Ключевые слова: дифференцированное обучение; вариативность; формы организации учебной деятельности учащихся.

Elena BARANOVSKAYA

Variability of forms in differentiated instruction.

Summary. The article focuses on the forms of pupils' learning activities in differentiated instruction, the results of their research performance variable used in the learning process.

Key words: differentiated instruction; variability; forms of educational activities of students.

Реформи освіти відбуваються нині у більшості розвинутих країнах світу і особливого значення у цьому процесі надається проблемі диференціації навчання. В українській школі виявляється тенденція до поступового зростання виявів диференціації навчання: окрім внутрішньокласної диференціації створюються профільні класи, класи гнучкого складу, з поглибленим вивченням предметів, спеціалізовані школи, гімназії, коледжі.

Диференціація навчання розглядається як форма врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання на основі їх поділу на характерні типологічні групи за різними показниками (рівнем навчальних можливостей, успішністю, пізнавальним інтересом школярів, темпом навчання тощо). [2]

Сучасне диференційоване навчання має забезпечити максимально сприятливі умови для реалізації навчальних можливостей кожного школяра: в основній школі за рахунок внутрішньої диференціації та створення класів з поглибленим вивченням окремих предметів, у старшій – шляхом профільного навчання. [2]

Диференціацію вважають втіленням індивідуалізації, яка завершує диференціацію і означає перехід дитини на власні план, програму, навчальні посібники. Дану проблему в різних аспектах вивчали співробітники лабораторії дидактики [3; 4; 7]

Проблема диференційованого навчання набула особливої актуальності й розглядається в різних аспектах (О. Бугайов, О. Бударний, О. Корсакова, І. Осмоловська, О. Ярошенко І. Чередов та ін.).

 Індивідуальний і диференційований підходи визнається психолого-педагогічним принципами. Диференційований підхід розглядають як спосіб оптимізації навчального процесу (Ю. Бабанський), як одну із умов для втілення принципу індивідуалізації навчання (О. Бугайов, О. Бударний, О. Корсакова, Л. Липова, О. Осмоловська, О. Ярошенко, І. Чередов). На нашу думку, важливим напрямом досліджень є форми організації навчальної діяльності учнів в умовах диференційованого навчання, дослідження ефективності їх варіативного використання у навчальному процесі.

Отже, практика показала, що застосування диференційованих завдань на заняттях дає можливість вчителям використовувати різні форми роботи.

До основних проблем, що виявилися під час експериментальної роботи, можна відзначити такі: обмаль знань учителів про шляхи здійснення диференційованого підходу (30%); труднощі у виборі оптимальних способів і засобів диференціації (30%); помилки під час вибору варіантів навчальної діяльності учнів на різних етапах навчального процесу (15%); відсутність варіативності застосування форм навчальної діяльності учнів (40%); брак часу, нестача електронних засобів навчання (70%); затрачання часу на власну підготовку до застосування складних форм організації навчально-виховного процесу та подальшу організацію навчальної діяльності учнів (нестача матеріалів тощо) – 80%; відсутність у підручниках чіткого поділу завдань за рівнями – 45%; перенасиченість навчальних програм (замало годин на вивчення складного матеріалу, зменшення часу викладання основних предметів: наприклад, українська мова 5 клас – з 6 годин до 3,5 годин на тиждень) – 90%; швидкий темп навчання, перенасиченість зайвою інформацією (90%); брак літератури з диференціації навчання (23%).

Загалом практика навчання засвідчує недостатній рівень варіативного застосування різних форм організації навчальної діяльності учнів на заняттях різних типів в умовах диференційованого навчання. Водночас застосування різних форм організації роботи на уроці відповідає здібностям і можливостям учнів, дає змогу регулювати їхній темп навчання відповідно до потенційних можливостей, що важливо за умов диференційованого підходу до навчання.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1.     Г о н ч а р е н к о С. У. Український педагогічний словник. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.

2.     Енциклопедія освіти / АПН; Гол. ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – с. 965–966.

3.      К о р с а к о в а О. К. Рівнева диференціація навчання як основа допрофільної підготовки учнів // Проф. навчання: Нормат.-прав. й теорем.-метод. засади / Упор. Л. А. Липова, М. Є. Терещенко. – Тернопіль : Мандрівець, 2010.

4.     Л и п о в а Л. А. та ін. Самовизначення особистості в аспекті профільної диференціації навчання / Там само . – С. 110–117.

5.     Педагогическая энциклопедия. – М. : Педагогика. – 1965. – т. 2.

6.     С а в ч е н к о О. Я. Дидактика початкової школи: Підруч. для студ. пед. ф-в. К. : Абрис. – 1997. – 416 с.

7.     С і к о р с ь к и й П. І. Теоретико-методологічні основи диференційованого навчання. – Львів : Каменяр. – 1998. – 196 с.

8.     У н т И. Э. Индивидуализация и дифференциация обучения. – М. : Педагогика. – 1990. – 192 с.

9.     Я к и м а н с к а я И. С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе. – М. – 1996 // Б-ка журн. «Директор шк.». – Вып. 2. – 96 с.

10.    Форми навчання в школі // За ред. Ю.І. Мальованого. – К.: Освіта, 1992.