Ви маєте змогу завантажити увесь матеріал на свій комп’ютер!

Для посилання:

Косянчук С. В. Чи справді риторика так потрібна старшокласникам? [Текст] / С. В. Косянчук // Вивчаємо українську мову і літературу. – 2010. – №34. – С. 7–14.

Рубрика «РЕФЛЕКСІЯ»

Риторика не означає «говорити не те, що думаєш»; це означає «говорити, що думаєш ти, але на мові тих, хто тебе слухає».

Сергій Аверинцев

Красномовство — це мистецтво говорити так, щоби ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише з уважністю, але й із задоволенням.

Блез Паскал

С. В. Косянчук, науковий співробітник,

Інститут педагогіки НАПН України, м. Київ

Чи справді риторика так потрібна старшокласникам?

Автор не ставить за мету, щоби його погляди сприймалися як належне. Натомість, послуговуючись власними спостереженнями й дослідженнями в царині здобуття риторичних знань старшокласниками, прагне окреслити деякі актуальні проблеми, розв'язання яких сприятиме якнайліпшому розвиткові культури мовлення. Маючи за об'єкт дослідження процес навчання української мови як засобу спілкування й пізнання, окреслює чинники впливу на зміст, методи, організаційні форми, засоби формування риторичних умінь учнів, бо лише науково обґрунтована методика спроможна забезпечити ефективне навчання.

Останніми десятиліттями когорта вітчизняних науковців активно переймається проблемами, що пронизують освітянський простір. Актуальні дослідження охоплюють усеможливі аспекти життя й діяльності суспільства з погляду нових і оновлених освітніх парадигм. Здобутки вчених активно вплітаються в чинні програми. Наразі свої переконання й певні висновки з власних спостережень ми пропонуємо вашій увазі, закликаючи до дискусій і полеміки на сторінках шанованого видання.

Загальнопедагогічна проблематика, з огляду на процеси трансформації освіти, шквал викликів сьогодення, переоцінку вагомості (не важливості!) самої вартості себе-людини як мене-представника суспільства настільки неосяжна, що вимагає виваженого філософського підходу до аналізу як інструменту, за допомогою якого карбуватимуться напрями розвитку освіти.

На якому рівні ми забезпечуємо знаннями нинішніх учнів? Наскільки щиро віримо, що знання, які ми втовкмачуємо в їхні голови, житимуть як «красиве і корисне», як таке, «що в працю перейде», а може залишиться на рівні «лупайте сю скалу»? Зрештою, риторичне запитання самим собі — а чи маємо ми час (бажання, змогу), щоб відповідати на виклики сьогодення без нервових зривів, без себе-картання, без удосконалення свого професійного акме[1]-шляху?

Ми — дорослі — іноді стаємо заручниками стрімкого розвитку суспільних процесів, якщо «не відаємо, що творимо». Творимо свідомо і ні, з байдужістю та із зайвою старанністю, легко і з усмішкою й важко і з гордістю, і з маскою доброти і з маскою справедливості... А чи можна жити й виховувати просто, вчити і навчати легко, навчати вчитися і мислити, мислити й аналізувати.

Вивчаючи стан роботи з формування і розвитку у старшокласників риторичних умінь на уроках української мови (академічний рівень), ми з'ясували, що за відсутності риторики як окремої сфери знань формування мовленнєво-комунікативних умінь не є системним. На уроках превалює вимога засвоювати за підручниками суму знань, а культурі мовлення, мистецтву висловлювати власні думки і судження, вмінням вести діалог, дискутувати, полемізувати, дебатувати, аргументувати й переконувати приділяється незначна увага. Натомість спостерігається пожвавлення інтересу переважної більшості вчителів-предметників до культури мови і мовлення старшокласників, а отже, можна вважати,

=с. 7=

що педагогічні колективи позитивно сприймають спроби риторизувати навчально-виховний процес загалом як передумову гармонійного розвитку особистості учнів. Саме це відповідає вимогам особистісно орієнтованої педагогіки, яка, зреалізовуючи нову освітню парадигму, вказує на необхідність самовизначення, самоактуалізації та самореалізації старшокласників.

Нами здобуто статистичні дані про роль і значення практичної риторики в повсякденному житті старшокласників. Вони усвідомлюють важливість здобуття знань з риторики, і переконані, що такі знання і вміння:

а) сприяють у виборі майбутньої професії;

б) незабаром позначаться на їхньому кар'єрному зростанні (просуванні службовими щаблями).

Встановлено, що ставлення старшокласників до риторики як науки про красномовство, до набуття риторичних умінь безпосередньо залежить від усвідомлення ними переваг бути письменними, грамотними, освіченими й культурними. Результати констатувальних зрізів довели (на жаль, дослідження локальне, а тому не може бути репрезентативним), що учні черпають знання з риторики саме в шкільному середовищі (а не в колі сім'ї, не в мережі інтернет, і навіть не на підготовчих курсах до вступу до вишу (57,2% старшокласників відвідують відповідні курси). Саме тому старшокласники сподіваються на те, що шкільна програма уможливить здобуття риторичних знань, набуття риторичних умінь, формування риторичних навичок, вважаючи, що ефективною є особистість, яка має відповідну мовленнєву поведінку.

Ми також виявили залежність формування риторичних умінь старшокласників від неоднорідності найближчого мовного середовища (у середньому 40,4% сімей розмовляють українською, 54,2% — російською, у 5,4% звучать інші мови).

Перевірено, що ставлення учнів до потреби формувати риторичні уміння також залежить від індивідуально-психологічних, психолого-педагогічних, соціокультурних, сімейно-побутових чинників. Виявлено певні взаємозалежні і взаємокорелюючі закономірності, які або мотивують особистість, або нівелюють прагнення до знань як інструменту самотворення, самореалізації, самоідентифікації і саморозвитку. З огляду на самооцінку як складову розвитку самосвідомості, визначено, що вона (самооцінка) зумовлює специфіку ставлення як до себе, так і до інших. Ідеться саме про соціально-психологічний підхід до виховання особистості за допомогою створення й розв'язування риторичних ситуацій і задач.

Індивідуально-психологічні особливості також відіграють певну роль, коли йдеться про стан формування риторичних умінь. Уміти переконувати у 5,6 раза актуальніше для юнаків, ніж дівчаток. Хлопчиків, які хочуть красиво і вправно говорити, у 4,9 раза більше, ніж дівчаток. Але дівчаток, які вважають, що слово треба тримати, у 4,3 раза більше, ніж юнаків. Зазначимо, що самооцінка учнів щодо власних рівнів культури мови і мовлення не, завжди є адекватною.

Поглибленню здобутих знань, самонавчанню, саморозвитку, самооцінюванню заважають проблеми, пов'язані із запам'ятовуванням навчального матеріалу, невмінням зосереджуватися і бути уважними тривалий час.