МАТЕРІ

Душа замовкла, не співає,

З АТО синочка виглядає.

І терпне розум, терпне біль,

Холодний спокій – звідусіль.

Чому не спиш? Кого чекаєш?

Хіба не віриш чи не знаєш:

Немає легеня твого,

Немає, мовби не було.

Мовби не бỳло тих ночей,

Коли не зводила очей

З колиски, з любого дитяти…

Тепер самотня, вічна мати.

Мовчи! – вже нічого казати.

Тобі вже нікого чекати!

І хоч ти дихаєш, живеш,

Щодня до цвинтару ідеш,

Тебе не стало в ту хвилину,

Коли не стало твого сина.

Наталія Захарчук-Макарчук,

с. Ст. Солотвин

МОЛИТВА

Попелом, людським попелом

Дихає, грає, вітає Донецька земля,

Спомином, гірким спомином

Казку про мир і єднання пригадую я.

Хвилини, години і роки зливаються в мить,

Серце не б’ється, не плаче, не тужить, а просто болить.

Немає ні вечора й ночі, ні ранку, ні дня –

Важким та задушливим мороком вкрита земля.

Лиш очі закрию, кохана приходить вві сні,

Обійми, цілунки та спокій приносить мені,

Шепоче й благає: «Опікуйся, Господи, ним,

Пораненим, зломленим, скривдженим, все ще живим!»

Я знаю, що ці молитви їй мене вберегли,

А друзів десятки навіки під ноги лягли.

І страху немає, лиш втома й рішучість залишились в нас,

І знову у бій виступати щомиті чекаєм наказ –

Готові до граду мотивів, до боротьби,

До жаху кривавої, підлої, злої, страшної війни.

Й надію я маю почути той голос ще раз,

Ту тиху молитву, що в небо злітає за нас:

«Господь Милосердний! Благаю, опікуйся ним!

Вертай моє серце додому вцілілим, живим!»

Наталія Захарчук-Макарчук,

с. Ст. Солотвин