Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті, Концепцією загальноосвіт­ньої середньої освіти в 12-річній школі ви­значено основні завдання школи — формування творчої особистості, здатної самостійно викорис­товувати здобуті знання у нестандартних умовах.

Якщо освіченість — це рівень знань, здобутих у процесі навчання, то освічений — той, хто має не лише високий рівень розвитку, а й відповідну культуру як сукупність досягнень людства у ви­робничій, суспільній і розумовій сферах.

Сучасне українське суспільство потребує нової духовно-інтелектуальної еліти, яка володіє вмін­нями й навичками критично мислити, обґрунтову­вати судження, зіставляти, аналізувати, оцінюва­ти, уміти висловлювати власні думки в усній і письмовій формі переконливо, з дотриманням ви­мог до мовлення, з урахуванням особливостей типів, стилів, жанрів і ситуації спілкування, а та­кож мовленнєвого етикету. Тож організаційні та ціннісні орієнтири в навчанні молоді з розвитком національної школи змінюються, відбувається процес становлення критеріїв нових освітніх стан­дартів, оновлюється зміст і підходи до визначення та організації структури освіти, акцентується увага на створенні умов з метою формування і самореалізації особистості, обґрунтовується необ­хідність докорінного реформування освіти як та­кої. Нині визначено шляхи переходу до нової освітньої парадигми, йдеться про інтеграцію у світові структури — і не тільки освітні.

Отже, культура українського суспільства ви­значається його досягненнями в означених сфе­рах. Цілком логічно ми можемо розглядати куль­туру виробництва через призму освіченості, куль­туру суспільства — через письменність, гра­мотність тощо, а розумову культуру — через усвідомлення себе як громадянина, котрий живе у незалежній демократичній державі, розбудовує державу, дбає про її майбутнє, від якого залежа­тиме доля його дітей та онуків (у загалі — наступ­них поколінь), усвідомлення свого місця в суспільстві, розуміння потреби реалізувати себе як соціальну істоту.

У школах посилюється увага до стилістики, ад­же ці знання формують мовленнєву культуру учнів. Культура мови і мовлення — на тлі розумо­вої діяльності — передумова гармонійного розвит­ку особистості, а отже, основа реалізації індивіду­альних особливостей: допитливості, без якої нав­чання втрачає своє значення; творчого інтересу і прагнення творчих досягнень; здатності до само­освіти; здібності аналізувати, порівнювати, виок­ремлювати головне, описуючи процеси, явища тощо (тут на вчителя покладається основне завдан­ня — бути мотиватором, тобто причиною, що сприяє розвитку відповідних здібностей, тоді учні активно навчаються пояснювати, обґрунтовувати, систематизувати тощо.

Зацікавленість процесом навчання (не переоб­тяженим застарілими догмами і стандартами, а спрямованим на особистість), безсумнівно, роби­тиме учня не пасивним учасником навчання, а ак­тивним споживачем-перетворювачем навчальної ситуації. Тому треба вчити дітей генерувати ідеї, мислити асоціативно, фантазувати, упроваджува­ти знання і вміння в нові навчальні ситуації тощо. За умов розкутого навчання учнів вони краще акумулюватимуть знання, максимально викорис­товуватимуть досвід навчання однолітків, не боятимуться висловлювати власне бачення процесів і явищ, а отже, розумітимуть, що переконувати інших — це позитивний аспект мовленнєвої діяль­ності, запорука успіху. Успішна людина завжди уникатиме конфліктів або розв'язуватиме їх. Пра­гнення освіченості буде усвідомленим, стане по­требою, а тому визначатиме як індивідуальну по­ведінку, так і соціальну.

Отже, освіченість можна розглядати і як само­організацію, вищий щабель якої обов'язково по­в'язуватиметься з плануванням і контролем своєї діяльності, раціональним використанням часу, якого завжди не вистачає в інформаційному суспільстві. Також формуватимуться вольові зу­силля, розвиватиметься старанність тощо.

Мовлення буде активним, спрямованим на пе­редачу, прийом, засвоєння інформації, а мов­леннєва діяльність виступатиме як самостійною діяльністю, так і засобом навчання.

Роль риторики в письменності, грамотності, освіченості важко окреслити, бо вона має неви­черпні можливості щодо розвитку як розумової, так і мовленнєвої діяльності. Проте, як зазначають фахівці, рівень мовленнєвої культури старшо­класників недостатній, аби задовольняти, напри­клад, сферу вищої школи. Робота щодо формуван­ня мовленнєво-комунікативних умінь у стінах школи є недостатньою чи/або несистемною. Ось чому ми формування риторичних умінь старшо­класників вважаємо проблемним полем. Словом, нині мовній теорії відводиться виняткове значен­ня, натомість треба, щоб учні вміли користуватися правилами мовленнєвої поведінки залежно від си­туації спілкування (її умов).

(Ви маєте змогу статтю цілком вивантажити із сервера)