Науково-методичні засади реалізації лінгвокультурологічного підходу

до навчання мов та літератур етнічних меншин у початковій та основній школі

СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ

24 жовтня 2012 року в Інституті педагогіки НАПН України відбулося спільне засідання лабораторії навчання російської мови та мов інших етнічних меншин та лабораторії дидактики Інституту педагогіки НАПН України, а також гуманітарної кафедри Київської гімназії №153 імені О. С. Пушкіна на тему «Науково-методичні засади реалізації лінгвокультурологічного підходу до навчання мов та літератур етнічних меншин у початковій та основній школі».

З доповіддю «Концептуальні засади лінгвокультурологічного підходу до навчання російської мови у ЗНЗ України» виступила Лариса Іванівна Курач, завідувачка лабораторії навчання російської мови та мов інших етнічних меншин, кандидат педагогічних наук, старший співробітник. Доповідачка обґрунтувала необхідність визначення основних концептуальних засад лінгвокультурологічного підходу до навчання російської мови у загальноосвітніх школах України, а також розповіла про шляхи реалізації означеного підходу.

Лариса Іванівна акцентувала увагу на необхідності переосмисленні принципів, цілей навчання російської мови в школах України з огляду на зміни орієнтацій у новій парадигмі методики навчання мови. Це і лінгвокультурологічний принцип, комунікативний, ціннісно-орієнтований, принцип текстоцентризму, принцип урахування рідної мови тощо. Уявлення про мову як скарбницю культури, вміння усвідомлювати та виділяти національно-культурний компонент значення мовних одиниць – важливий аспект лінгвокультурологічно орієнтованого навчання російської мови в школах з українською мовою навчання.

У програмах шкільного курсу з мови має знайти відображення лінгвокультурологічний підхід до навчання мови, який може бути реалізовано лише завдяки створенню нової навчально-методичної бази підручників, навчальних і методичних посібників, словників лінгвокультурологічної орієнтації.

Ці навчальні комплекси з навчання російської мови як феномени культури повинні мати гуманістичну спрямованість на формування полілінгвальної мовної особистості, її мовної, мовленнєвої, соціокультурної компетентності, її моральних норм і ціннісних орієнтирів.

Подальші дослідження передбачатимуть визначення змісту і методів розвитку лінгвокультурологічної компетентності учнів на уроках російської мови в школах з українською мовою навчання, шляхів формування знань про культуру, традиції народу.

Завідувачка лабораторії дидактики, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник інституту педагогіки НАПН України Галина Олексіївна Васьківська, розкриваючи основні положення доповіді «Фундаменталізація змісту освіти школи як сучасна тенденція розвитку шкільної освіти в Україні», закцентувала увагу колег-науковців і педагогів-практиків на фундаменталізація змісту освіти як такій, що є стратегічним напрямом розвитку системи освіти України у XXI століття. Зокрема Галина Олексіївна схарактеризувала взаємозв’язки та окреслила ієрархію елементів, генералізацію і цілісність знань, а також вказала на потребу якісної підготовки особистості, спроможної приймати відповідальні рішення у нестандартних ситуаціях. Сучасний зміст загальної освіти не повною мірою відображає її практико орієнтований характер. Утім, у змісті багатьох предметів, зазначила доповідачка, спираючись на результати численних констатувальних зрізів, достатньо активно використовуються міжпредметні зв’язки. Однак, вони не формують цілісного уявлення про сутність знань учнів старшої школи. Розмаїтість дидактичних одиниць змісту освіти нівелюється відсутністю єдиного змістового стрижня. За цієї обставини такі навчальні дисципліни, як історія і суспільствознавство, література і мови, географія, фізика і біологія не формують цілісного освітнього поля як такого, що забезпечило б реалізацію життєвих потреб і запитів. З огляду на це, зміст освіти старшої школи має базуватися на доборі тем, що мають соціальне та особистісне значення і навколо яких групується вивчення різноманітної інформації – фізичної, біологічної, хімічної, екологічної, економічної і суспільствознавчої. Фундаменталізація змісту освіти вимагає істотного поєднання наукового, практичного, світоглядного підґрунтя у загальноосвітніх предметах, де лінгвокультурологічна компетентність учнів (мовні і мовленнєві компетенції, реалізація соціокультурної лінії) сприяє засвоєнню культурних і духовних цінностей, естетичному і морально-етичному розвиткові.

Завідувачка гуманітарної кафедри гімназії №153, викладач російської мови та літератури Алла Вікторівна Турок зосередила увагу колег на проблемах реалізації вимог Державного стандарту освіти у нових підручниках з російської мови. Наразі, зазначила доповідачка, спираючись на вимоги нового Стандарту, постає проблема розвитку умінь учнів вільно спілкуватися в різних ситуаціях як рідною мовою (українською чи російською), так і мовою співбесідника (російською чи українською). Відповідні уміння (оперування точними поняттями тощо) необхідно з огляду на потребу формувати в учнів практику відстоювати власну думку, вести дискусію, оцінювати життєві явища, досягати взаєморозуміння та взаємодії з іншими людьми тощо.

 У процесі формування діяльнісної та соціокультурної компетентностей учнів важливу роль відіграє підручник. Соціокультурна складова сучасних підручників з російської мови має співвідноситися з вимогами нових програм, серед яких – залучення учнів до духовних виток російського народу у контексті міжнаціонального діалогу та полікультурної ситуації в Україні, формування толерантності як в міжнаціональному, так і в міжособистісному спілкуванні.

 При відборі навчального матеріалу авторам підручників потрібно надавати перевагу не просто текстам, насиченим мовними, країнознавчими, історичними фактами, а текстам, що дають можливість розвивати в учнів здатність до глибокого сприйняття та розуміння змісту. Це перш за все художні тексти класичної літератури, тексти, які відображають національну специфіку характеру народу, його світогляд, моральні цінності.

Тексти підручника повинні супроводжуватися відповідними лінгвокультурологічними довідками, етимологічними коментарями, мати рубрикації культурологічного спрямування.

Доповідаючи про нові напрями літературної освіти в умовах одинадцятирічної школи, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії навчання російської мови та мов інших етнічних меншин Інституту педагогіки НАПН України, Л. А. Сімакова окреслила культурологічні цінності творів російської та зарубіжної класики, які вивчаються у 5–9 класах шкіл з російською мовою навчання. Культурологічний підхід під час вивчення літератури в школі на сучасному етапі розглядається як найважливіший компонент культури і одне з основних джерел для її передачі підростаючому поколінню, завдяки якому в учнів не лише накопичуються знання, формуються необхідні вміння та компетенції, але й досягаються більш високі цілі – становлення особистості зростаючої людини як носія і творця культури.

Художній твір завжди концентрує в собі уявлення творчої особистості про найважливіші, з її точки зору, проблеми людського життя, завжди містить у собі певний естетичний ідеал, у якому представлено головні людські цінності (світоглядні, духовно-моральні, естетичні), що сформувалися в результаті перебування особистості в конкретному культурно-історичному просторі та часі; художній твір необхідно завжди розглядати як плід і результат духовної активності автора. Мистецтво традиційно розглядається в педагогіці як реалізація творчого потенціалу неповторною і унікальною особистістю художника. Однак, ця давно визнана в теорії позиція недостатньо послідовно реалізується в шкільній практиці викладання літератури.

Активне входження школярів у різні галузі художньої культури, – наголосила Лідія Анатоліївна, стає можливим за умови глибокого сприйняття ними творів письменника, художника, композитора в контексті культури, що створила його; осягнення тексту твору літератури, зокрема, як загальнокультурного феномена, що містить в своїй основі естетичні і духовно-моральні цінності. Засвоєння цих цінностей дедалі глибшає (від класу до класу), має стати показником послідовного занурення школяра в культуру.

В. В. Снєгірьова, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії навчання російської мови та мов інших етнічних меншин, аналізуючи шляхи реалізації культурологічного підходу у нових підручниках з інтегрованого курсу літератури, наголосила на культурологічному підході до вивчення біографії письменників у 5–9 класах шкіл з російською мовою навчання. Валентина Василівна, доводячи необхідність цілеспрямованого використання елементів культурології на уроках вивчення біографії письменника, наголошувала на потребі поглибленого вивчення школярами літератури, підвищення інтересу до особистості письменника і його творчої лабораторії, що дасть змогу учням відчути себе частинкою національної і світової культури, а вчителю – реалізувати ті додаткові педагогічні можливості, які є в культурознавстві.

Цілі, способи, прийоми включення культурознавчих матеріалів в уроки вивчення життя і творчості письменників мають змінюватися від класу до класу:

у 5–6 класах культурологія допомагає в осмисленні проблеми «письменник і його мала батьківщина», дає змогу розглянути процес формування особистості письменника, впливу рідних місць на світовідчуття автора, вибір тематики, образів, сюжетів творів;

у 7–8 класах розкриття культурологічного компонента поліпшить розуміння проблем «життєва правда та художній вимисел», «художній світ письменника», допоможе повніше представити певну історико-культурну епоху, в якій жив письменник і його герої;

починаючи з 9 класу, культурологічний матеріал сприятиме подоланню розриву в сприйнятті творчості та біографії письменника, дасть зрозуміти особистість письменника, його творчі шукання, письменницьке оточення (біографічний простір), дасть змогу ознайомитися з історією літературного життя, співвіднести її з культурою країни; побачити специфіку не тільки історичного часу, але і географічного та культурного простору; дасть можливість учням розібратися у своїх культурних потребах.

Культурно ціннісні поняття як елементи соціокультурного простору нових підручників з російської мови стали об’єктом доповіді О. Л. Фідкевич, кандидата філологічних наук, старшого наукового співробітника лабораторії навчання російської мови та мов інших етнічних меншин Інституту педагогіки НАПН України. З огляду на це, Олена Львівна висвітлила проблему уточнення та конкретизації змісту соціокультурної лінії у навчанні російської мови, обґрунтувала її актуальність, що визначається:

суспільною значущістю проблеми формування соціокультурної компетентності як однієї з умов становлення особистості з гуманістичним світоглядом, готової до сприйняття надбань власної культури та толерантної до інших народів та культур;

необхідністю подальшої теоретичної та практичної розробки питання змісту та шляхів формування соціокультурної компетентності.

Науковець наголосила на тому, що в царині соціокультурної роботи знаходиться вирішення завдань формування гуманістичного світогляду учнів та їх успішної соціалізації. З урахуванням цього одним із перспективних напрямів вивчення мови стає лінгвокультурологічний напрям, який передбачає широке залучення культурологічного матеріалу і має великий розвиваючий та виховний потенціал.

О. Л. Фідкевич не обійшла увагою питання уточнення змісту соціокультурної складової, яку слід співвідносити з процесом пошуку оптимальних принципів конструювання підручників. Саме тому питання всебічного дослідження наявних підручників, аналізу концептуальних підходів, реалізованих у них, та розробки перспективних шляхів їх вдосконалення є такими, що потребують подальшого вивчення.

Важливим завданням для авторів, котрі розробляють підручники за новими програмами, є системна розробка їх соціокультурного простору, багатоаспектна репрезентація культурного фону мови, зокрема системного розгляду культурних концептів на основі культурологічних текстів, словникової роботи з прецедентними іменами, образами, ситуаціями. Такий підхід надасть можливість учителю не просто знайомити учнів з культурними реаліями країни, мову якої вивчає дитина, а й формувати інтерес до них, розкривати важливі для народу ціннісні орієнтири, розглядати національно-культурний компонент мовних та мовленнєвих одиниць.

Учитель української мови та літератури, гімназія №153 Тетяна Яківна Поляковська, зосереджуючи увагу шановного зібрання, наголосила на лінгвокультурологічному підході до навчання української мови як одному зі шляхів гуманізації освіти, наголосила, що вироблення вмінь орієнтуватися у різноманітній інформації українською та іншими мовами, застосовувати здобуті знання і сформовані вміння на практиці неможливі без вивчення мов і літератур. Удосконалення відповідних умінь і навичок може відбуватися за проведення дослідницької діяльності учнів, самостійної навчальної діяльності, саморозвитку, самоконтролю, що сприяє формуванню мислення як такого і його культури зокрема. Інтелектуальні і творчі здібності учнів, їхня емоційно-духовна сфера, естетичні смаки (словом – загальна культура) – джерело розвитку лінгвокультурологічного підходу до навчання.

Наразі, доповідачка висвітлила і проблеми, пов’язані з реалізацією лінгвокультурологічного підходу у навчанні української мови, а саме - мала кількість навчальних матеріалів для такої роботи , відсутність належного лінгвокультурологічного коментаря у підручниках з української мови, системи у репрезентації матеріалу. Недостатньо також сучасних посібників для учнів та вчителів, у яких були б уміщені тексти та завдання культурологічного спрямування.

Підсумовуючи результати спільного засідання, зазначимо: культурологічна лінія забезпечує ознайомлення учнів з основними цінностями рідної і світової художньої культури, а також досягнення результатів, окреслених новим Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти, що стосуються «розкриття особливостей творів, літературних явищ і фактів у широкому культурному контексті, висвітлення зв’язків літератури з філософією, міфологією, фольклором, звичаями, віруваннями, культурними традиціями різних народів і національностей, розширення ерудиції учнів, виховання їх загальної культури, поваги до національних і світових традицій, толерантного ставлення до представників різних культур, віросповідань, рас і національностей».