19 березня в Інституті педагогіки НАПН України було проведено засідання круглого столу

з проблем компетентнісного навчання української мови

Організатор цього заходу – лабораторія навчання української мови

(завідувач – Голуб Н.Б.)

Обговорено такі питання:

• Суть понять «компетенція» – «компетентність», «комунікативна компетенція» – «комунікативна компетентність» і відношення між ними.

• Структура комунікативної компетентності як предметної і ключової.

• Лексична сполучуваність дієслів і віддієслівних іменників із поняттями «компетенція» і «компетентність» (формувати – формування; розвивати – розвиток; удосконалювати – удосконалення і т. ін.).

• Вікова градація компетентності.

• Місце комунікативної компетентності в ієрархії компетентностей.

• Вимірювання рівня сформованості комунікативної компетентності.

В обговоренні взяли участь:

О.Я. Савченко: Потреба досягнення учнями запланованих результатів навчання зосереджує увагу науковців і практиків на компетентнісному підході. Вважаємо корисним, по-перше, актуалізувати динаміку розвитку цього феномена; по-друге, висвітлити роль ключових компетентностей як нового результату освіченості учнів; по-третє, розкрити значущість ключових компетентностей.

Тривалі наукові дискусії дали змогу вченим виокремити чотири базові характеристики поняття «компетентність»:

1)     використання компетентності завжди відбувається у певному контексті (скажімо, у конкретній навчальній ситуації);

2)     компетентність завжди є результатом, вона характеризує те, що може зробити індивід, а не описує процес, під час якого він набув цю компетентність (наприклад, учень показує, що саме він уміє, а не розповідає: «Я читав, я писав…»);

3)     для вимірювання здатності індивіда користуватися компетентністю потрібні чітко визначені й затверджені стандарти;

4)     компетентність є мірою того, що індивід може зробити у конкретно визначений час.

Після виявлення сутнісних характеристик компетентностей розпочався добір ключових компетентностей. Вважається, що імпульсом для цієї роботи були рекомендації Всесвітньої декларації про освіту для всіх «Назустріч базовим освітнім потребам» (Таїланд, 1990 р.). хоча в рекомендаціях не використовується термін «компетентність», однак наголошувалося на взаємодії знань, умінь, мотивації, цінностей, ставлень у засвоєнні особистістю важливих соціальних і поведінкових контекстів.

У 2000 році у Варшаві відбувся регіональний форум «Освіта для всіх» за участю 50 країн, на якому ці ідеї набули подальшого розвитку. Зокрема, підкреслювалось, що метою базової освіти має бути особистісний і соціальний розвиток дітей, гармонійна інтеграція їх у навколишнє середовище. Таке розуміння цілей школи привертало увагу до потреби забезпечення  досягнення учнями певного рівня компетентності, а не вимірювання обсягу знань чи досягнення широкої інформативності навчання.

Останнім часом компетентність характеризують як комбінацію знань, умінь і ставлень у відповідному контексті діяльності людини, а ключову компетентність як таку, що формується передусім для особистісного розвитку, активного громадянства, соціальної інтеграції й зайнятості. Звідси висновок, що ключові компетентності є як особистісною, так і соціальною цінністю, вони вигідні кожному учневі й суспільству загалом.

Розрізнювальними ознаками компетентнісного і знаннєвого підходів є мета, формування змісту, домінувальна позиція вчителя, домінувальні результати учня...