Голобородько Ярослав. Субісторії Наталки Сняданко: між безмежністю і безкінечністю …6–10.

Для покликання: Голобородько Ярослав. Субісторії Наталки Сняданко: між безмежністю і безкінечністю [Текст] / Ярослав Голобородько // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – №11. – 48 с. – С. 6–10.

Цитата, с. 6. Мовити, що перша прозова книжка Наталки Сняданко виявилася найбільш успішною з-поміж інших, було б вельми передчасно. Визначившись із мейнстрімними ознаками свого стилю, вона не полишає художньо-наративних шукань. Більше того, територія прозових експериментів продовжує приваблювати Наталку Сняданко, й у її прозі відчувається та виблискує інтенція до трансформації, а то й вивільнення з-під влади напрацьованого ж нею формату стилемислення.

Книжками «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» (Харків: Фоліо, 2004), «Сезонний розпродаж блондинок» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ,2005), «Чебрець в молоці» (Харків: Фоліо, 2007), «Комашина тарзанка» (Харків: Фоліо, 2009) Наталка Сняданко явила й проманіфестувала власну концептуальну, ба навіть беззастережно світоглядну причетність до цілком радикальної естетики – естетики культивованої деталі. Ця естетика представляє інтерес не лише як оригінальний візерунок, пасажу загально художній партитурі доби, але і як культура думання, що рельєфно, сказати б, новомодерно змінює сприймання і трактування тексту.

За цією естетикою,текст не є цілісністю і від нього марно очікувати цілісності вражень, утілених у прагматичній єдності концепції, сюжетному сполученні образів, композиційній прописаності підготовчих і кульмінаційних моментів. Така естетика взагалі ставиться опозиційно до стратогеми цілісного мистецтва, під якими хоругвами (раціонально-міметичними чи ірраціонально-модерними) воно б не виступало, й ідентифікує себе альтернативою йому. Причому альтернативою онтологічною – сутнісно-структурною, що пропонує і практикує ментально іншу організацію художнього тексту.

Для естетики культивованої деталі не має жодного значення, що саме стає предметом чи об’єктом нарації. І це не лише атрибутивна ознака й визначальна константа – це одна з її фундаментальних засад. Оскільки абсолютно все, що тільки існує чи спроможне існувати у зовнішньо-реальному і внутрішньо-віртуальному вимірах, може і повинно ставати матеріалом, конструентом, живицею художнього тексту. Головне, щоб усе це не подавалося у монолітно-нероз’ємних контурах і обрисах, а поставало в численних нюансах, штрихах, подробицях. І коли Наталка Сняданко організовує прозовий текст, вона зазвичай організовує культуру незчисленних деталей, які його і виформовують.

Коли вона зосереджує погляд на персонажеві, то її насамперед цікавлять його передісторії, виписані настільки деталізовано, що стає зрозуміло: ці передісторії, які передують основній дії, для Наталки Сняданкоє набагато насиченішими, семантичнішими, інформативнішими, ніж виклад того, що могло стати або принаймні вважатися за основні події.

Якщо вона прагне посилити полетекстової напруги, тоне вдається до сюжетних інкримінацій у сенсі форсування й акцентуації подієвості – це для неї достеменна естетична зайвина. Позаяк своїм плетивом, мереживом деталей Наталка Сняданко створює свою, особливу сюжетність, у якій штрихи, нюанси, подробиці утворюють власну подієву ритміку.

Коли вона відчуває потребу увиразнити настроєву тональність тексту, то цього також досягає через нагнітання, ретардацію, культивування деталей, які в неї починають бриніти обертонами ліричної психологічності. Тоді деталі звучать наче клавіші, що видобувають ноти, акорди й септакорди, а прозові фрески, озвучені деталями-клавішами, асоціюються з ноктюрнами, що становлять основу більшості її текстів, передусім розлогих.

Якщо вона уводить у наративну канву складник діалогу або прямої мови, то це виглядає майже як композиційна зухвалість, бо її проза є монологічною за своєю природою. Нараторка або наратор Наталки Сняданко завше пригадує, деталізує, рефлексує, конкретизує, узагальнює, розповідає і переповідає. При цьому їй чи йому зовсім не є необхідним слухач, співрозмовник або будь-який присутній у процесі пригадування, деталізації та розповідання. Це насамперед монологічна на рація для себе, про себе, у собі, яка,розростаючись міріадами життєдайних деталей, стає важливою і для інших.