Кравченко В. «Шевченко в Казахстані не термін відбував. Це була місія…» (Матеріали до вивчення періоду заслання Т. Шевченка) …4–6.

Для покликання: Кравченко В. «Шевченко в Казахстані не термін відбував. Це була місія…» (Матеріали до вивчення періоду заслання Т. Шевченка) [Текст] / В. Кравченко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – №5. – 48 с. – С. 4–6.

У статті зроблено критичний огляд літературознавчих матеріалів від часів незалежної України про перебування Т. Шевченка на засланні.

Ключові слова: заслання, літературознавці, українсько-казахські зв’язки, Т. Шевченко, художник, поет.

В статье сделано критическое обозрение литературоведческих материалов со времен независимой Украины о пребывании Т. Шевченко в ссылке.

Ключевые слова: ссылка, литературоведы, украино-казахские связи, Т. Шевченко, художник, поэт.

The article gives a critical review of literature materials from the time of independence of Ukraine Taras Shevchenko stay in exile. Keywords: reference, literature, Ukrainian-Kazakh relations, Shevchenko, artist and poet.

Цитата, с. 4. Період заслання Т. Шевченка (1847–1857) в українському літературному процесі називають «мертвим десятиліттям». Але М. Наєнко стверджував, що «для самого Шевченка воно мертвим не було. Як Ісус після розп’яття продовжив свою святу справу на небесах, так Шевченко – у в’язничо-солдатському задзеркаллі» [9, с. 290]. Літературознавець вважав прикметною медитацію у вірші «Не гріє сонце на чужині…», написаному у перший рік заслання в Орській фортеці: «Тойді повісили Христа, / Й тепер не втік би син Марії!». «Заслання стало смертю того початкового Т. Шевченка («солдатськеє нежитіє»), і йому важливо було, не дивлячись ні на що, сказати: я воскрес. Особливо показовий у цьому сенсі його малюнок сепією 1850 року «Розп’яття», коли на некласичному Т-видному хресті молода безборода людина відторгає учорашнє», -писав доктор історичних наук О. Кислий. І він не загубив себе в казахстанських степах, його муза, живлячись спогадами про рідну Україну, жила й гартувалась. Т. Шевченко познайомився з добрими й мужніми казахами, яким так само, як і українцям, жилось дуже важко. Але вони підтримували його, як могли, а він розділяв їхні болі та радощі.

Т. Шевченко не каявся, знаючи свій вирок, хоча й дуже карався (згадаймо його поезію «О думи мої…», 1847 р. ). Його не відпускала найсвятіша любов -поетична муза, інша назва – геніальність чи пасіонарність (від лат. passio – страждання, пристрасть). «Пасіонарність дається людині з космосу, звідти керує всіма її вчинками, штовхає до дії, до пошуку слави, і без неї немислимий будь-який прогрес. Ув’язнити її -не можна, що довів Шевченко своєю і «вільною», і «підневільною» творчістю» [9, с. 291].

Т. Шевченко вірив, що любов до України – найвища, богоугодна справа, і закликав молитися за Україну, будучи далеко від неї. О. Кислий констатував: «Давши одного разу клятву на вірність ідеалам свободи, Шевченко не міг від них відступити: «Хоч доведеться розп’ястись! А я таки мережать буду тихенько білії листи» («Лічу в неволі…», 1850). Здається, логічним було б виборювати свободу тільки свого народу, значно простіше й корисніше для власного гаманця – свободу лише для заможних земляків, як це прийнято навіть у сучасному нам традиційному суспільстві. Проте він розуміє, що це суперечило б високій істині. Покликання вимагає ревно ставитись до віри. Не можна вважати, що якийсь народ достойний свободи, а інший, менш «розвинений» – ні. Той, хто прийме такі висновки, вже не буде виразником Божої правди, незалежно від сану та титулу. Божа правда одна» [5, с. 9].

Варто згадати слова казахських українців А. Тарасенка та С. Мастєрова, які в повісті «Не щез у полиновому степу» зізнавалися, що в процесі роботи над книжкою прийшло розуміння, що «Шевченко в Казахстані не термін відбував. Це була місія…» [13, с. 556]. Цінність твору – і в точності фактів, і в тому, що «бачення Кобзаря з-за рубежу … інше, тому що кут зору не такий… Тут, на віддаленні, з невигубним почуттям ностальгії – більше за його щоденниками, листами та малюнками … відчувається вже не вплив поета на людину, а він сам» [13, с. 478]. Про правильність авторських думок свідчить епіграф, узятий до повісті: «Степ увесь з краю до краю обійшов, море Аральське вздовж та впоперек обплив…».

Цілком виваженим є твердження: «Це була місія, яку треба зрозуміти… у засланні Кобзаря на Каспій дві наших держави, Казахстан і Україна, схильні бачити лише свідчення історичної спільності доль двох підневільних народів… Поки нікому нема діла (крім, звичайно, обміну люб’язностями на міждержавних контактах) до «творчої сутності» Т. Шевченка в Казахстані, ніякої такої діяльності йому тут не приписується, навпаки, казахстанське заслання Кобзаря вважається десятиліттям його небуття. Хоча «втраченим часом», із цілком зрозумілих причин, вважав своє заслання і Т. Шевченко – до неї перед ним відкривались зовсім інші перспективи…» [12, с. 9], але пізніше він говорив про повноту своїх дій.

Література

1. Беисов Т. Т. Г. Шевченко в Казахстане. Очерк. Казахское государственное издательство художественной литературы. Алма-Ата, 1952. – 71 с.

2. Білецький П. Внесок Шевченка-художника до скарбниці… // Всесвіт. – 1997. – №3–4. –С. 127–131.

3. Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К. : Києво-Могилянська академія, 2008. – 720 с.

4. Історія української літератури. ХІХ століття: у 3-х кн. – Кн. 2: Навч. посібник/ За ред. М. Т. Яценка. – К.: Либідь, 1996. – 384 с.

5. Кислий О. Віра та духовність пророка. – Сімферополь: Доля, 2008. – 48 с.

6. Кралюк П. Тарас Шевченко та Казахстан // День. – 2008. – С. 18.

7. Лісовенко М. Казахстанська доля Кобзаря// Науковий світ. – 2010. – № 6. – С. 24–25; № 7. – С. 28–30; № 9. – С. 22–25.

8. Музеї України. – № 1 (31). – 2009. – С. 29.

9. Наєнко М. Художня література України. Від міфів до модерної реальності /М. Наєнко. – К.: Просвіта, 2008. – 1063 с.

10. Скиба М. Шевченко і Реріх // Жива вода. – 2001. – №3. – С. 2.

11. Смолка А. Т. Г. Шевченко. Хроніка життя і творчості. – К. : ТОВ «Віп прінт», 2010. – 415 с.

12. Тарасенко А. Диалог поэзий. – Костанай : Костанайский печатный двор, 2011. – 232 с.

13. Тарасенко А., Мастєров С. Не щез у полиновому степу // Тарасенко А. Вибрані твори: у 2-х т. – Т. 1: Повісті та оповідання. – Костанай: «Костанайский печатный двор», 2009. – С. 475–564.