Кучерук О. Методологічні засади особистісно орієнтованої лінгводидактики - «Українська мова і література в школі» - НАУКА і ПРАКТИКА - Наукова інформація

У статті на основі аналізу наукової літератури розглянуто теоретико-методологічні питання розвитку особистісно орієнтованої лінгводидактики, що визначають методологічні орієнтири вченого й вчителя-дослідника. Висвітлено сучасні методологічні підходи й характерні для них ключові поняття, використання яких необхідне в процесі особистісно орієнтованих лінгводидактичних досліджень. Наведено відповідні принципи наукового осмислення суперечливих тем теорії й практики навчання української мови. Зосереджено увагу на методах, важливих для наукового розв’язання освітніх проблем лінгводидактичного спрямування. Окреслено перспективні методологічні питання лінгводидактики, дослідження яких сприятиме розвитку її методології.

Цитата, с. 20. У час становлення нової методологічної культури наукової діяльності процес наукового осмислення змін, що відбуваються в україномовній освіті, потребує врахування сучасних тенденцій теорії навчання української мови. Вітчизняні лінгводидактики здійснюють пошуки нових методологічних принципів і підходів до студіювання освітніх проблем із позицій антропологічної парадигми. Належний розвиток відповідних теоретичних досліджень тісно пов’язаний із науковим завданням розкрити методологічні засади особистісно орієнтованої лінгводидактики.

Аналіз наукової літератури, присвяченої теоретико-методологічним питанням лінгводидактики, свідчить, що в працях вітчизняних і зарубіжних учених (Біляєв О., Богін Г., Богуш А., Вашуленко М., Голуб Н., Горошкіна О., Донченко Т., Караман С., Леонтьєв О. О., Мацько Л., Остапенко Н., Пентилюк М., Семеног О., Щукін А. та ін. ) наведено положення, які можуть стати підґрунтям до розв’язання наукових завдань особистісно орієнтованої лінгводидактики. Зокрема, В. Кононенко зазначає, що без опори на національно-мовний компонент неможливо створити ефективну модель навчання мови, «етнолінгвістичний підхід лягає в підвалини національної мовної освіти [4, с. 438-439]». К. Климова стверджує, що в основу дослідження комунікативної мовної особистості покладено діалектичну філософську методологію, завдяки якій аналіз явищ процесу мовнокомунікативної діяльності майбутніх учителів набуває наукової обґрунтованості й цілеспрямованості, а методична система формування мовнокомунікативної професійної компетенції студентів — дієвості [3, с. 13]. О. Митрофанова констатує про культурологічне, культурознавче спрямування в навчанні іноземної мови, що становить нову парадигму методики як науки, культурознавча парадигма лінгвометодики включає дидактично цінну культурологічну теорію й ефективно функціонуючу методичну модель навчання міжкультурної взаємодії [7, с. 181189]. І. Рум’янцева пропонує нову інтегративну теорію мовлення в єдності всіх його сторін (мовної, психічної, фізіологічної, діяльнісної), а також побудовану на основі цієї теорії систему навчання іноземного мовлення, характерною особливістю наукового пошуку дослідниці є застосування акмеологічного підходу до процесу мовленнєвого розвитку [9, с. 10-14]. Увага вчених до теоретико-методологічних питань лінгводидактики є закономірною, адже одне з важливих завдань кожного дослідника — це визначення методологічних засад його наукової роботи. Водночас потрібно констатувати, що в сучасних лексикографічних працях із методики навчання української мови [5; 11] поняття «методологія лінгводидактики» не визначено. Студіювання науково-методичних публікацій дало змогу визначити актуальність дослідження методологічних підходів і принципів особистісно орієнтованої лінгводидактики для розв’язання сучасних лінгвометодичних проблем.

Цитата, с. 23. Розглянуті методологічні підходи відображають тенденції розвитку сучасної лінгводидактики. В аналітико-синтетичній дослідницькій діяльності лінгводидактичного спрямування методологічні підходи виконують такі основні функції: гносеологічну, інтерпретаційну, оцінювальну, проектувальну, дослідно-експериментальну, рефлексивну, що характеризують тип організаційної культури наукової діяльності як проектно-технологічний. Висвітлена методологія передбачає проведення експериментального дослідження в природних умовах формування мовної особистості, які забезпечують її навчальну, зокрема мовленнєву, активність на якісно новому рівні, співвідносному з особистісно орієнтованою парадигмою. Іншими словами, сучасне дослідження лінгвометодичних проблем потребує методології, адекватної вихідним положенням особистісно орієнтованої лінгводидактики, це зумовлює не лише переосмислення методів наукового пізнання, а й методологічну рефлексію, свідомий методологічний самоаналіз, що сприяє перегляду дослідником уявлень про організацію власної наукової діяльності, її методологічний інструментарій.

Підсумовуючи, зазначимо, що розглянуті положення становлять методологічні орієнтири наукового пошуку лінгводидактичного спрямування. Окреслені методологічні знання є необхідною базою для ефективного проведення сучасного дослідження в галузі теорії і практики навчання української мови. Уміння вченого продуктивно володіти наведеними методологічними знаннями в організації наукової діяльності та під час лінгводидактичного діалогу свідчить про його методологічну культуру.

В статье на основе анализа научной литературы рассматриваются теоретико-методологические вопросы развития личностно ориентированной лингводидактики, которые определяют методологические ориентиры ученого и учителя-исследователя. Освещаются современные методологические подходы и характерные для них ключевые понятия, использование которых необходимо в процессе личностно ориентированных лингводидактических исследований. Наведены соответствующие принципы научного осмысления противоречивых тем теории и практики обучения украинскому языку. Сосредоточено внимание на методах, существенных для научного решения образовательных проблем лингводидактической направленности. Намечены перспективные методологические вопросы лингводидактики, исследование которых будет содействовать развитию ее методологии.