О. Семеног. Енергетика Шевченківського слова у вихованні української мовної особистості …45–47.

Покликання: Семеног О. Енергетика Шевченківського слова у вихованні української мовної особистості [Текст] / О. Семеног // Українська мова і література в школі. – 2014. – №2 (112). – 64 с. – С. 45–47.

У статті здійснено огляд дослідницьких рефлексій відомих мовознавців, літературознавців, письменників щодо ролі мовотворчості Тараса Шевченка у вихованні української мовної особистості. Доводиться, що Шевченкове слово, природне і водночас небуденне, спонукає більш тонко відчувати рідне слово і, власне, оволодівати комунікативними атрибутами майстерного мовлення як невід'ємних складників виховання мовної особистості.

Ключові слова: Тарас Григорович Шевченко, мовотворчість, Слово, українська мовна особистість, виховання.

В статье представлен обзор исследовательских рефлексий языковедов, литературоведов о роле языкового творчества Тараса Шевченка в воспитании украинской языковой личности. Доказывается, что Слово Шевченка, естественное и в то же время небудничное, побуждает более тонко чувствовать родное слово и, собственно, овладевать коммуникативными атрибутами речи как неотъемлемыми составляющими воспитания языковой личности.

Ключевые слова: Тарас Григорьевич Шевченко, языковое творчество, Слово, украинская языковая личность, воспитание.

The article presents an overview of research reflections of famous linguists, literary critics, writers as for as the role of Tar as Shevchenko linguistic creativity in education of Ukrainian language personality. It is proved that Shevchenko's word is natural, not ordinary, it encourages to feel native word more sensual and possess of communicative attributes of skillful speech as an integral part of education of linguistic identity.

Keywords: Tar as Shevchenko, linguistic creativity, the Word, Ukrainian language personality, education.

Цитата, с. 46. Відомо, що Т. Шевченко володів тонким музичним слухом і гарним тембром голосу, знав та майстерно виконував народні пісні, уводив їх у свої твори так віртуозно, що більшість із них сприймаються як народні твори. Лінгвопсихологічне перечитування знаменитих рядків дає змогу більш тонко відчувати рідне слово, замислюватися над потребою і, власне, оволодівати комунікативними атрибутами майстерного мовлення. Ідеться про вправність у вербальному й невербальному спілкуванні, про дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання, логічність, постійну роботу над збагаченням свого мовлення, його естетичною довершеністю й вишуканістю. У цьому контексті важливі для наслідування ефективні прийоми, зокрема, створення синонімічних рядів, що уможливлюють емоційну оцінку об'єкта/суб'єкта (вранці – рано – ранесенько/ранісінько – раненько, врозумляти – научати – наставляти, гласити – казати – мовити – говорити – глаголити), насичення потужним зарядом добра, сімейного затишку і людяності слів з емоційно-забарвленими суфіксами (бабусенька, батечко, братік, донечка, дядечко та ін.).

«Відточуючи» кожне слово у поезії, в листах, у розмові, Т. Шевченко прислухався, як говорять і в Києві, і в Полтаві, і на Слобожанщині, і на Поліссі, і на Поділлі, прагнув виділити спільні риси українських діалектів, постійно дбав про збагачення виражальних можливостей української народної мови. Щирий у почуттях Шевченко залишався делікатним у висловлюваннях [9, с 187]. В. Русанівський відзначає: «Не тільки в його поезії, але навіть і в листах до близьких друзів не знайти ні популярних на Звенигородщині форм типу ходю, просю, закусюють, ні сплутування відмінкових форм іменників першої, другої і третьої відмін; він досить послідовно, хоч і не без винятків, уживає закінчення -ею в орудному відмінку однини іменників м'якої і мішаної груп першої відміни (клунею, зорею/зорьою, землею, душею/душою) та в давальному й орудному відмінках однини іменників м'якої та мішаної груп другої відміни (зятем, ножем/ножом, дощем) [11]».

Література

1. Барабаш Ю. Просторінь Шевченкового слова: текст – контекст, семантика – структура: монографія / Юрій Барабаш. – К.: Темпора, 2011. – 506 с.

2. Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г. Шевченка / В.С. Ващенко: Словник–покажчик. – Дніпропетровськ, 1982.

3. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / Світлана Єрмоленко, Інститут української мови НАН України, ін.; Відп. ред. Л.О. Пустоцвіт. – К.: Довіра, 1999. – 431 с.

4. Дзюба І. Тарас Шевченко / І. Дзюба. – К.: Альтернативи, 2005. – 704 с.

5. Дзюба І. На вічному шляху до Шевченка / Іван Дзюба, Микола Жулинський [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2.htm

6. Іванишин П. Тарас Шевченко як письменник, націотворець: герменевтичні аспекти / Петро Іванишин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dontsovDnic.org.ua/?m=content&d=view&cid=574

7. Клочек Г. Святим законом Шевченка / Г. Клочек // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 1999. – №1. – С. 28–43.

8. Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури / Ліна Костенко // Урок Української. – 2000. – № 2. – С. 2–8.

9. Мацько Л. Українська мова в освітньому просторі: навчальний посібник для студентівDфілологів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» / Любов Мацько. – К.: Вид-во НТУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – 607 с.

10. Мойсієнко А. Шевченкове слово у слов’янському світі / Анатолій Мойсієнко // Наукові записки. – Випуск 117. – Серія: Філологічні науки (мовознавство) – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2013. – С. 6–12.

11. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. Підручник / В.М. Русанівський. – K.: АртЕк, 2001. – 392 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/rusaniv/ru.htm

12. Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. / Тарас Шевченко – К.: Наук. думка, 2003. – Т. 2: Поезія 1847–1861.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2.htm