Нищета В. Риторичні вміння як діяльнісний компонент риторичної компетентності - «Українська мова і література в школі» - НАУКА і ПРАКТИКА - Наукова інформація

Цитата, с. 13. Новий час декларує, що мовлення, комунікація набувають особливого значення для самовизначення, соціальної адаптації та самореалізації особистості. На думку В. Рубанова, ХХІ століття за всіма прогнозами може стати гуманітарним, і провідну роль відіграватимуть культура, духовність, які будуть утверджувати гідність і цінність особистості людини [13, с. 3].

У постіндустріальному суспільстві постійно зростає соціальний запит на риторичну освіту, адже успішність у володінні словом є запорукою успіху людини практично в усіх сферах життєдіяльності. Тому сьогодні проблема формування риторичних умінь, риторичної компетентності набуває особливої гостроти. Однак у контексті шкільної освіти бракує розробок систем формування риторичної компетентності особистості, недостатньо вивчений аспект співвідношення риторичних умінь і риторичної компетентності.

Цитата, с. 16. Уміння поряд з навичками, готовністю, здатністю є діяльнісними компонентами компетентності особистості. Відповідно, риторичні вміння є складниками риторичної компетентності, підґрунтям для формування риторичної компетентності.

Маючи на увазі, що риторична компетентність буде формуватися в учнів у процесі навчальної діяльності, усі риторичні вміння були згруповані за двома класифікаційними ознаками: 1) за діяльнісними (процесуальними) характеристиками (табл. 1); 2) за аспектами риторичної діяльності (табл. 2).

У психологічній науці описана велика кількість підстав для класифікації вмінь. Зокрема, психологи окреслюють предметну галузь терміна «уміння» чотирма категоріями [3, с. 560; 7]:

Наведені категорії, на нашу думку, можна використати як підстави для класифікації й риторичних умінь, відповідно, утворюються групи риторичних умінь за предметною галуззю (табл. 3).

У деяких наведених вище дефініціях уміння означаються через поняття «навички», і це може видатися певним протиріччям, оскільки в лінгводидактиці, як правило, навички розглядаються як автоматизовані вміння (автоматизовані дії). Проте в психологічній літературі знаходимо необхідні аргументи. Так, Б. Айсмонтас зазначає, що в тлумаченні терміна «уміння» варто послуговуватися двома підходами: 1) уміння – первинний рівень оволодіння простою дією, а навичка – вищий рівень оволодіння цією дією, автоматизоване її виконання (уміння переходить у навичку); 2) уміння – здатність свідомо виконувати складну дію за допомогою низки навичок; навичка – автоматизоване виконання елементарних дій, з яких складається складна дія, що виконується за допомогою вміння [1, с. 104; 2, с. 163]. Отже, під час аналізу окремих риторичних умінь як складних дій доцільно виділяти елементарні дії, які є навичками, тобто, виконуються автоматизовано.

Риторичні вміння становлять діяльнісний компонент риторичної компетентності і є підґрунтям для її формування. Однак співвіднесення окремого риторичного вміння з окремим складником риторичної компетентності становить проблему. Це пояснюється тим, що певну частину риторичних умінь можна віднести до різних параметрів у межах однієї класифікації, зокрема, до різних аспектів риторичної діяльності.