Аналізуючи книгу Я.А. Коменського «Школа – гра», де вміщено вісім шкільних п’єс, можна зробити висновок, що ще одним засобом формування естетичної компетентності, на думку педагога, є метод драматизації. Учні стають учасниками постановок, готуючись до виступу тренуються виразно читати вірші, говорити репліки, дбають про свій костюм, естетичний вигляд сцени (класної кімнати).

Видатний швейцарський педагог Йоган Генріх Песталоцці доводив, що необхідно врахувати принцип природовідповідності у процесі формування естетичної компетентності. Особливості естетичного сприйняття дитиною дійсності, основи формування естетичної компетентності, стверджував Песталоцці, закладаються в сім¢ї. Мати з самого народження повинна привчати дитину до краси, таким чином формуючи її естетичну компетентність. Дитина у школі повинна почувати себе природно та вільно. У таких природних умовах зародки, закладені в ній від народження при вільному керівництві вчителя, що застосовує систему різних вправ, дістають чудові умови для розвитку, який слід прискорювати, адже це і є завдання школи і вчителів [11; 284].

Педагогічні ідеї Йогана Фрідріха Гербарта отримали розвиток у його книгах: «Загальна педагогіка», «Посібник психології», «Листи про додаток психології до педагогіки», «Нарис лекцій з педагогіки» та інших. Гербарт наполягав на тому, що одним із засобів навчання є – виховання, яке слід засновувати на багатосторонності інтересів. Серед декількох видів інтересів, він розглядав і естетичні, які впливали на формування естетичної компетентності [10; 142-144].

Торкаючись теми естетичного виховання, Фрідріх Вільгельм Адольф Дістервег підкреслював, що у процесі формування естетичної компетентності необхідно врахувати особливості культури країни, яка є батьківщиною людини, бо кожна держава має свою історію, багатовікову культуру та ментальність. Метою виховання, на думку Дістервега, є служіння «істині, красі й добру [2; 537]». Вчителі мають не тільки привчати учнів до краси, а й навчити самостійно творити її. Найвищою метою формування естетичної компетентності, за словами педагога, – «самодіяльність на служінні істині, красі і добру [10; 146]».

Філософи та представники художньої культури доби Просвітництва визначили та обґрунтували категоріально-понятійний апарат і компоненти естетики, які лягли в основу формування естетичної компетентності особистості. Вони вважали, що одним із компонентів естетики було естетичне виховання, що розташоване на перетині двох наук – естетики та педагогіки.

V – Європейська естетична думка ХІХ – ХХІ ст.

Англійський філософ Бернард Бозанкет у своїх працях «Історія естетики», «Лекції з естетики», «Принцип індивідуальності та цінності», «Цінність та доля індивідуалізму» та інших торкався ідеї формування естетичної компетентності. Філософ вважав, що найбільший естетичний вплив на особистість має мистецтво, яке спонукає до мислення. Серед усіх видів мистецтва, які, на його думку, формують естетичну компетентність, виділяв літературу та живопис [15; 33].

Німецький філософ, естетик Макс Дессуар у своїх працях «Статті з естетики», «Естетика і загальне мистецтвознавство», «Скептицизм в естетиці» та інших писав, що саме мистецтво сприяє формуванню естетичної компетентності особистості. Усі види мистецтва він поділив на дві групи – просторові і часові. Просторові мистецтва (архітектура, скульптура, живопис) є нерухомими і висловлюються образами, а часові, відповідно, - рухомі мистецтва (музика, танець, поезія), висловлюються рухомими звуками [3; 221]. Філософ був засновником школи «Естетики та загального мистецтвознавства» [15; 74].

Ідеї формування естетичної компетентності присутні у працях італійського філософа Антонио Банфи «Життя мистецтва», «Філософські проблеми естетики», «Філософія мистецтва». Філософ твердо стоїть на тому, що не потрібно прив’язувати свої естетичні вподобання до загальновідомих еталонів у мистецтві, природі, житті, необхідно мати на все свій власний погляд [15; 25].

Англійський історик мистецтва і філософ Джон Рескін у 1883 році організував Спілку зближення мистецтва зі школою, до якої увійшли педагоги, художники та письменники. На його думку, художні твори, репродукції, оповідання, не тільки прикрасили б шкільні кімнати, але й позитивно впливали на формування естетичної компетентності особистості. Митець надавав великого значення малюванню в оволодінні навчальним матеріалом: «Чи ви будете малювати грецьку зброю, дзьоб шуліки чи левову лапу, ви зразу ж розумієте, що необхідні рухи примусять зосередити увагу на подробицях, які інакше залишилися б непоміченими, і без подальших зусиль закріплять їх у пам’яті» [10; 159].

Ідеї Джона Рескіна швидко поширились у країнах Європи, США, Канади та Австралії. Під їх впливом у 1886 році в Німеччині було створено Спілку виховання посередництвом мистецтва. Її члени Е.Зальвюрк, Ю. Лангбеєн, Г. Волгаст та ін. представляли різні види мистецтва.

Згодом, відомий теоретик художнього виховання Е. Зальвюрк, виділяючи основні положення, які зумовлюють необхідність виховання посередництвом мистецтва, наголошував: мистецтво впливає на почуття дитини, створює певний піднесений настрій, формує її естетичну компетентність;художня діяльність за умови, коли самостійно доводить творчу роботу до кінця, сприяє розвитку його волі; розвиває гостроту мислення і виступає засобом пізнання; мистецтво – засіб вираження високих думок, які воно одягає у привабливий одяг краси і посередництвом цього приваблює людей до високих духовних інтересів [10; 159].

Англійський філософ, психолог Грант Аллен, автор «Фізіологічної естетики» наполягав на тому, що людина буде сприймати прекрасне або потворне тільки через фізіологічне подразнення, яке переживається нею як почуття естетичної насолоди чи незадоволення. Психолог дотримувався думки, що формування естетичної компетентності відбувається за допомогою чуттів. Із усіх органів чуттів Г. Аллен виділяв зір і слух, він називав їх «інтелектуальними» [15; 12].

Австрійський психолог Зігмунд Фрейд сформулював теорію психоаналізу у якій обґрунтував роль мистецтва та літератури в естетичному сприйнятті людиною дійсності [15; 40].

Американський філософ, психолог і педагог Джон Дьюї у своїх працях «Демократія і виховання», «Психологія і педагогіка мислення», «Досвід, природа і мистецтво», «Мистецтво як досвід» досліджував проблеми дотичні до питання формування естетичної компетентності особистості. Він вважав, що «набуття естетичного досвіду є заключним етапом усіх процесів природи» [3; 314], тобто кожна людина отримує певний естетичний досвід щохвилини, спостерігаючи за оточуючим її світом. За його словами, дитина повинна стати сонцем, коло якого обертаються всі освітні засоби. Кожна дитина - конкретно виражена, неповторна індивідуальність [4; 102].

В основі естетичної концепції Д.Дьюї лежить поняття досвіду, у якому сполучаються суб’єктивний світ людини і об’єктивна реальність. Філософ виділяє три головних види досвіду – пізнавальний, моральний та естетичний. Формування естетичного досвіду він розглядає як процес і результат досягнення гармонії між особистістю та середовищем [15; 87].

Видатний англійський педагог, засновник «нової школи» Сесіл Редді пропонував своє бачення навчально-виховного процесу. Визначною метою був індивідуальний та всебічний розвиток дитини. Процес формування естетичної компетентності педагог бачив, як пізнання сучасної культури, музичні заняття, концертну діяльність, дотримання естетичних норм у оформленні класних кімнат та у зовнішньому вигляді вихованців [10; 155].

Німецький філософ, педагог Рудольф Штайнер – батько вальдорфської педагогіки – великого значення надавав питанню формування естетичної компетентності особистості. У навчальній програмі вальдорфської школи обов’язковими предметами були: музика, танці, живопис, скульптура, архітектура, театр тощо. Випускники школи, як правило, грали на кількох музичних інструментах, займалися театром, співом, танцями, завдяки щоденній «рукотворчості» вміли шити, працювати з глиною, металом [7; 90].

Французький педагог Селестен Френе автор праць: «Нова французька школа», «Формування особистості і підлітка», «Педагогічні інваріанти» та ін., пропонував не обмежувати навчально-виховний процес класною кімнатою. Він вважав, що необхідно створити лабораторії, майстерні, де б учні займались різними видами діяльності. На його думку, рівень формування естетичної компетентності буде підвищуватись за умови самостійного створення учнями у майстернях картин, поробок із дерева, тканини, вишивання, ткання, різьблення тощо [10; 156-157]. «Коли дитині дати у руки шматок матеріалу, чи то папір, чи то тканина, - вона сама по собі вигадає цікавий сюжет, який перенесе на даний матеріал, і створить з нього витвір мистецтва» [15; 23].

На думку польського філософа Р. Інгардена естетичне сприйняття та формування естетичної компетентності залежать від рівня художньо-естетичної підготовки особистості й зумовлюється складністю чи простотою об’єкта сприймання. Спочатку об’єкт може сприйматися на рівні звичайного чуттєвого споглядання, потім відбувається процес формування «фаз естетичного переживання» [4; 123].

Висновки… Питання формування естетичної компетентності особистості було та залишається актуальним і у наш час. Інтерес до цієї проблеми зумовлений бажанням вивчити умови, методи та засоби за яких процес формування естетичної компетентності особистості буде найефективнішим. З доби Античності та до сьогодення філософами, педагогами, психологами, митцями було запропоновано багато шляхів підвищення рівня естетичної компетентності, культурного та духовного збагачення людини. Наша мета – вивчити та узагальнити їх досвід, обрати оптимальні шляхи, методи і засоби для формування естетичної компетентності сучасної молодої людини.

Література

1.  Аристотель. Політика :  Хрестоматия по истории зарубежной педагогики [Текст] / А.И. Пискунов. - М. : Просвещение, 1981.- С. 35–39.

2.  Дистервег А. Руководство для немецких учителей [Текст] / А. Дистерверг. – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1956. – 584 с.

3.  Естетика: Підручник [Текст] / Л.Т. Левчук, В.І. Панченко, О.І. Оніщенко та ін. – К. : Вища школа, 2006. – 431 с.

4.  Ингарден Р. Исследования по эстетике [Текст] / Р. Ингарден / [пер. с пол. А. Ермилова, Б. Фёдорова. – М. : Иностр. лит., 1962. – 146 с.

5.  История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. Т. 2. [Текст]. – М. : Искусство, 1964. – 400 с.

6.  Історія педагогіки [Текст] / [за ред. М.С. Грищенка]. – К., 1973. – 448 с.

7.  Історія педагогіки [Текст] / [за ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк]. – Житомир : ЖДПУ, 1999. – 336 с.

8.  Камінський А. Естетичний смак [Текст] / А. Камінський // Мандрівець. – 2007. – № 6. – С. 58–67.

9.  Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения [Текст] / А.Ф. Лосев. – М., 1983. – С. 50–56.

10.     Пальчевський С.С. Педагогіка: навч. посіб. [Текст] / С.С. Пальчевський. – К. : Каравела, 2007. – 576 с.

11.     Песталоцци Г. Памятная записка парижским друзьям о сущности и цели метода [Текст] // Хрестоматия по истории зарубежной педагогике. - М. : Просвещение, 1984. - С. 280–304.

12.     Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти [Текст] / М.М. Фіцула. – К. : Академвидав, 2003. – 528 с.

13.     Фрагменты ранних греческих философов [Текст]. – М., 1989. – Ч. 1. – 277 с.

14.     Энциклопедия для детей. Т. 15. Всемирная литература. Ч. 1. От зарождения словесности до Гёте и Шиллера [Текст] / [гл. ред. М.Д. Аксёнова]. – М. : Аванта+, 2001. – 672 с.

15.     Эстетика: Словарь [Текст] / [под ред. А.А. Беляева и др.]. – М. : Политиздат, 1989. – 447 с.

Анотація

У статті розглядається історичний аспект проблеми формування естетичної компетентності молоді. Розкрито провідні ідеї найдавніших та сучасних джерел естетичних знань.

Аннотация

В статье рассматривается исторический аспект проблемы формирования эстетической компетентности молодёжи. Раскрыто основыне идеи давних и современных источников эстетических знаний.

Summary

The article focuses on proving of forming aesthetical competence of young people. Main ideas of ancient and modern sources refered to aesthetic knowledge are discovered here.

Ключові слова: естетична компетентність, естетична культура особистості, виховання, мистецтво, культура.

Ключевые слова: эстетическая компетентность, эстетическая культура личности, воспитание, искусство, культура.

Key words: aesthetical competence, aesthetical culture of a personality, education, art, culture.

ПРИМІТКА. Стаття надана автором.